Твір на тему моя перша зустріч з тарасом шевченком

Про цей пам'ятник важко розповідати, бо він відомий всьому світові. він найкращий, неперевершений, єдиний такий у цілому світі. але кожного разу, як я показую гостям харків, я веду їх сюди. іду, не готуючись до цієї зустрічі, не вибираючи найкоротшого шляху, найкращої точки огляду. я іду тією дорогою, якою колись привів сюди мене, маленьку, мій батько, якою ми завжди приходимо сюди. від нашого будинку не так вже й далеко — спочатку нашою вулицею, а потім сумською і одразу ж — у першу алею, у тінь старовинних дубів. я знаю, що вони росли на цьому місці, коли й міста мого ше не було. я жалію їх, ветеранів, чиї рани затягнуто цементом. я знову хоч на хвилинку зупиняюсь ліворуч від велетня. навесні шукаю і з радістю помічаю все ж таки, наперекір часу, зелені віти. ось він. темна блискуча громада постаменту, сходи, що сягають угору, постаті на них. але це потім. спочатку — сам тарас. велике чоло, зсунуті брови, великі вуса приховують енергійні зморшки біля рота. накинутий на плечі плащ. рука, стиснута в кулак. сьогодні, здається, я чую: думи мої, думи мої,  лихо мені з вами. нащо стали на папері  сумними минулого разу лунали рядки "заповіту". може, небо було тоді іншим — червоним від заходу сонця, а зараз ось-ось почнеться заметіль. тепер обійдемо, мовчки вітаючись. ось катерина, що притулила до себе дитинку, захищаючи від злої долі та недобрих людей. поему я відкрила лише у школі, слово "покритка" зрозуміла пізніше, а ось що катерина для шевченка — найулюбленіше, найрідніше у світі ім'я, це знаю змалку. і козаки, вільні, сміливі, відчайдушні, постають на інших сходинках. історія теж прийде лише у школі, а ось спорідненість тараса шевченко і тараса бульби годі-годі та й вирине з мого дошкільного дитинства. і я згадую, як тато не став колись нічого пояснювати — погодився, що схожі вони, бо обидва були борцями і любили україну. і знову киваю тарасові — втомленому, бородатому, в солдатській шинелі. "караюсь, мучуся, але не каюсь". підводжу очі і бачу, що спина того, головного тараса, не схилена. це плечі тільки трохи опущено або плащ так накинуто. знову дивлюсь в очі солдатові — портретна схожість, він такий, як у моїй книзі, він поруч зі своїми героями. і звучить сумною мелодією: зоря моя вечірня,  зійди над горою,  поговоримо тихесенько  в неволі з величезний жорнов — тягар долі, прапор з уламаним древком, робітник, селянин з колоссям, дівчина з книгою як протилежність катерининій долі, як початок і кінець. я, звичайно, знаю імена авторів пам'ятника — скульптора манізера і архітектора лангбарда, кількість скульптур і розміри кожної з них. я можу роз'яснити символіку деталей та інше. але краще просто тихесенько згадати його рядки, підводячи погляд по сходах. я знаю: не раз ще прийду сюди, а колись тією ж самою дорогою свою дитину.

Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні.

Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на до

Я знаю, якщо станеться біда, я можу розраховувати на тверду руку друга. Він до мені порадою, він запропонує реальну до У цей же час мої друзі теж можуть розраховувати на мене. І я їх не підведу, не зраджу. Тоді ж що може бути кращим за це товариство, за товариську підтримку?

Однією з складових частин щастя, на мій погляд, є здоров'я. Не маючи його, людина відчуває себе руїною. Як відомо, здоров'я неможливо купити за гроші. Нехай ти будеш навіть мільярдером, але, не маючи здоров'я, будеш ти радіти своїм грошам? І тільки тоді зрозумієш, що щастя все ж таки неможливо оцінити лише в грошовому еквіваленті. Скільки людей страждає від того, що у молоді роки Дозволяли собі зайві речі, забуваючи про наслідки — це і нестримне вживання алкоголю, і безмірне паління, дві, а то й три пачки у день! Наслідки не чекатимуть, і вже скоро такі люди відчують себе дуже хворими, адже людський організм зроблений не з заліза. Тому, я вважаю, що здоров'я потрібно берегти замолоду, щоб у похилому віці не бідкатися та не звертатися до лікарів;

Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні.

Объяснение:

Щастя, я гадаю, — це мати здорових, люблячих батьків. Адже вони так багато віддають нам, своїм дітям. А ми зрідка буваємо такими невдячними, такими байдужими до їхніх прохань. Але якщо замислитися, то, мені здається, ми могли би частіше прислухатися до їхніх зауважень, порад, приділяти їм більше часу та уваги. Бо вони віддають нам стільки любові, стільки ніжності та ласки! Від наших найперших кроків до кінця своїх днів вони ведуть нас дорогами життя, не помічаючи інколи, що з маленьких нетям ми швидко перетворилися на самостійних, дорослих людей. Проте для батьків ми, здається, назавжди залишаємося маленькими дітьми. Але яке все ж таки щастя, що вони є, рідні, милі батьки!

Для мене щастя—коли тебе розуміють. У наш вік, вік прискорень, коли усі навкруги поспішають, не помічаючи нічого навколо, не залишається часу, щоб прислухатися до голосу інших людей. З усіх боків оточує нас глуха байдужість.

Тому, я гадаю, так важливо, коли тебе можуть спокійно вислухати, зрозуміти, дати пораду. Це може бути товариш, або батьки, або навіть якась незнайома людина, яка не втратила людськості, яка вірить іншим. Зараз, на жаль, такі люди є рідкістю.

Хочеться вірити, що з часом люди навчаться вислуховувати один одного чи просто згадають, як це робилося раніше; навчаться уважніше ставитися один до одного. Через непорозуміння людей відбуваються сварки, навіть катастрофи. Чому ж не зупинитися на мить, не вислухати співбесідника, а головне, не зуміти його зрозуміти? Адже це так просто! І тоді, на мою думку, у світі буде менше злості, розчарувань та непорозумінь. Люди будуть щасливими, спокійними, урівноваженими, зменшиться кількість відвідувань психоаналітиків, адже кожен з нас буде в змозі дати пораду, до близьким або навіть незнайомим людям. Тоді, мабуть, люди зрозуміють, що жити у згоді, без чвар, без якихось розбірок, без катастроф та війн — це і є головне, це і є справжнє щастя. Адже мирне небо над головою, мир у душі — це все, про що може мріяти кожна людина, яка знає ціну усьому, що відбувається зараз у світі.

Що таке щастя, кожний розуміє по-своєму. Щастя, на мій погляд, — це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено сказати: "Я—щаслива людина!"

І нехай у мене не буде порожньо у кишенях...