Напишіть будьласка невеликий твір на одну з тем: людина і смисл її життя громадяньська позиція людини як одна з проявів духовності завчасно дякую

Над сенсом життя тисячоліттями мислять вчені, філософи, поети. а мені здається, що я розумію сенс життя. звичайно ж, сприймаю я його по-своєму. і не розумом, а почуттям. буває такий стан, коли кожною клітинкою тіла відчуваєш: живеш. кожну хвилину гостро відчуваєш радість життя. ось саме до такого почуття люди прагнуть весь життєвий шлях. і саме в ньому вони все бачать сенс життя, хоча пояснюють його по-іншому. по-різному пояснюють. хтось - служінням батьківщині, хтось - особистою матеріальною вигодою, престижем, успіхом, хтось - користю суспільству, служінням людям. хтось бачить сенс життя в сімейному затишку, теплі та продовженні роду, а хтось – у релігії, у філософських ідеях, в екстримі, азарті, владі над іншими. але насправді все це - лише шляхи, якими людина приходить до омріяного відчуття повноти життя. особисто для мене, як для багатьох інших людей, життя наповнюється сенсом завдяки любові до дорогих мені людей. це найпрекрасніший шлях, як я вважаю. любов та кохання взагалі наповнюють сенсом цей світ, і коли-небудь врятують його. як співав володимир висоцький: «я дихаю, і значить, я кохаю. я кохаю, значить, я живу». я вважаю, що насправді люди живуть все-таки не заради життєвих цілей, а заради самого процесу життя. можливісті відчувати кожну крапельку дощу, що падає на плечі літнім днем. або бачити, як сонячні промені просвічують крізь зелене листя дерев. мати можливість говорити з іншими живими істотами, обмінюватися з ними думками. а різні цілі в житті у людей - це насправді засоби відчувати себе живим, відчувати все більше життя, все більше задоволення від нього. загалом, все більше випробовувати на собі життя у всіх його проявах: радості, переживаннях, щасті, любові, пристрасті, гніву, смутку. сенс життя - це і є його вершина.

здрастуй, 2061 рік! не знаю, який ти – щасливий чи сумний, добрий, чи жорстокий … нічого не знаю про тебе, а, значить, пишу в невідомість. відчуваєш таке ж дивне відчуття, коли дивишся опівночі на годинник – нуль-нуль, нуль-нуль. прірва; ні кінця, ні краю, невідомість. яке ж ти, таємниче майбутнє, який же ти, 2061 рік?

раніше я думала, як і всі, – що в майбутньому побудують дуже високі будівлі, а машини будуть літати в небесах, немов літаки… але нещодавно я зрозуміла, що таким я не бачу майбутнє, а таким хочу бачити. не знаю, коли прийдеш ти, майбутнє, про яке я думаю. адже наступна хвилина – майбутнє, завтрашній день – майбутнє. а нещодавно я себе спіймала на думці, що для людей з минулого, ми – теж майбутнє. я впевнена, що через багато-багато років все ж настане такий момент, коли цивілізація загине і світом правитимуть тільки три людини: з минулого, сьогодення і майбутнього. на величезних вагах життя вони зважать всі хороші і погані вчинки людини, вирішуватимуть, як далі будувати світ. цей суд над людством триватиме багато століть поспіль. думаю, що якщо поганих вчинків буде більше, ніж хороших, то великі судді перекрутять стрілки часу назад, в минуле, і дадуть людям шанс виправити свої помилки, а, якщо все-таки добро переможе зло, то вони створять новий, казковий світ, в якому будуть правити доброта, чесність, дружба. цивілізація відновиться опівночі – в час, коли люди щодня будуть згадувати своє минуле і замислюватися про майбутнє. ось таким ти бачишся мені, 2061 рік. не знаю, може бути, зараз ти смієшся над моєю фантазією, а, може, це все правда.

думаю, тобі буде цікаво дізнатися про своє минуле, про моє сьогодення. сьогодні багато людей замислюються про тебе, хоча дуже мало знають про своє сьогодення. я дуже часто строю плани на завтрашній день, хоча не знаю, що зі мною станеться через хвилину. багатьом дорослим майбутнє здається сірим, бідним, а дітям – навпаки: щасливим і світлим. вчені сперечаються про тебе, пророкують кінець світу, але я їм не вірю, тому що життя на землі є, цивілізація розвивається, і якщо кінець колись і настане, то це буде ще не скоро.майбутнє, ти для нас – невідомість, найбільша загадка. шкода, що не існує машини часу, я б обов’язково приїхала до тебе в гості! а так доведеться йти своїм ходом, рік за роком. і ось – опівночі. прірва в часі. майбутнє наблизилося ще на один день. це добре и це погано. добре, зо майбутнє наближається, а погано – що з кожним днем ми стаємо усе дорослішими і втрачаємо ще одну маленьку частинку свого життя. коли ж ти наступиш, майбутнє?

Головна сюжетна лінія повісті заснована саме на біблійній легенді про каїна, який убив свого брата, авеля. ця історія нерідко використовувалась у мистецтві, і ольга кобилянська не є винятком. легенду вона переносить на український грунт і описує історію сави федорчука, який убиває свого брата, михайла, адже той мав стати господарем батьківської землі завдяки своїй праці, а не сава, який ненавидів роботу на землі та коло худоби. таким чином письменниця інтерпретує біблійну легенду, осучаснює її і додає їй українського національного характеру.