Валер'ян підмогильний "місто" жіночі образи

Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) гні­дих, де за стінкою жили корови — це символ села. (степан від­чував себе чужим у місті. навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. поступово степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. а він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).мусінька (тамара василівна гніда), яка мешкає в кухні гні­дих. (починає знайомитися з містом. усвідомлює, що не повер­неться до села. степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». відчуває себе самотньо. знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.зоська голубовська, мешкає в кімнаті на львівській вулиці, яку віддав борис задорожній. (прагне увійти до міського товари­ства, а зоська як спосіб зробити це. прагнення стати справжнім городянином. зоська — це типовий міський персонаж. символі­зує утвердження степана в місті).рита мешкає в «справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (степан від­чуває себе вже частиною міста. він упевнений у собі. прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсу­вати згаяний час. «досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». у стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору). висновок.  кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції степана, етапи вживання його в міське се­редовище. так, надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». а зоська виступає вже як повністю персонаж міста. жінки для степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. з цього приводу соломія пав-личко писала: «жінки для степана радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й  екзистенціального пошуку мужчини. однак цей пошук абсурд­ний, як абсурдне саме життя… для чоловіків це пошук самоствер­дження, а не кохання».

Настя це символ україни.  розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену боротьбу, звертаючи свої погляди в бік україни, з постійною думою про їй.  не було нероздільного зв'язку з україною, зі своїм народом.  на недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею , літературному й музичному обдарованню. любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським . вона була надзвичайно розумною, знала кілька мов.

Уцентрі повісті коцюбинського - двоє закоханих: молодий парубок остап і заміжня жінка соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за дунай: «тікає покидаєш і отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». але любов до остапа перемагає її власні почуття: «тікай, остапе, тікай, серце». прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.  то як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за остапом, єдиним і дорогим! піти в невідомість, неймовірні труднощі доріг і небезпек. піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим.  на які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!   соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок.  любов надає їй відчайдушної мужності. соломія — справжня героїня. вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. спритна, вміла й рішуча скрізь. вона перев'язує рану остапа, ховає його в плавнях. мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. бо жила одною думкою: як там остап, як урятуватись?   героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту остапа. віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не є. гарячково шукає соломія виходу з цієї ситуації. у неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого. там, у водах дунаю, і загинула ця самовіддана жінка.  а остап, зостарівшись, усе чує в гудінні вітру соломіїн поклик: «оста-а-пе-е! »