Питання і відповіть про прийом у запорожці

душа – какое же тонкое это понятие. она все чувствует и понимает без слов, и многие ее отождествляют с интуицией. душа своим тихим голосом всегда подскажет, принять правильное решение.

и как часто мы, спустя какое-то время после наступления исхода сложной ситуации понимаем, что чувствовали «нутром», что надо было поступить по-другому. именно  душа тогда подсказывала нам  – не так, не так! но мы следуем разуму или сиюминутному стремлению.

часто мы не можем понять, что происходит с нами – чего-то не хватает. а чего не хватает? мечемся, переживаем, ищем. как же трудно искать то, что не знаешь, как выглядит!

какое огромное количество времени нашей жизни отнимает  работа и стремление к большим, высоким, таким благородным целям. ведь мы делаем это все ради наших близких. и часто не замечаем, как в вечной занятости все больше отдаляемся от них.

однако никакие материальные цели не дадут полного  счастья, и не понять в полной мере, что такое настоящая  душевная гармония. именно изнутри души мы способны ощутить степень наполненности нашей жизни. именно душа всегда вовремя, а то и заранее сигнализирует нам о том, что «что-то тут не так».

Объяснение:

Коли я читав повість А. Я. Чайковського "За сестрою", мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим.

Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.

А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя), перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.

Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм ровесникам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.