Твір роздум бери вершину-і матимеш середину.

Обмеженість людських здібностей постійно стимулює до прогресу. все, про що ми роздумуємо чи мріємо, рано чи пізно стає реальністю. можливо, в життя всі плани втілить хтось інший, але це обов*язково станеться.  людина мріяла літати в небі — з*явились аероплани, літаки та боїнги. хотіла плавати в океані — тепер не є новинкою судна, кораблі та підводні човни. сподівалась побачити космос — винайшли дирежаблі та космічні кораблі. а причиною всіх цих відкриттів стали природні амбіції людини розумної.  насправді, наша природа вимагає парадоксальності та водночас категоричності: будь реалістом — роби визначення для себе цілей, що потребують надприродніх, надможливих чи надреальних здібностей, постійно стимулюють людський мозок для все нових та більших звершень.  позитивний результат праці можна побачити лише у випадку сумлінного та відповідального підходу до неї. але й віра у власні сили та в необхідність досягнути мети роблять дива. сумнів всіх, хто оточує людину, в її можливостях може двояко на неї вплинути. комусь це додасть снаги для доказів, що всі помиляються. а комусь буде достатньо для того, щоб впасти духом та кинути будь-яку справу. це все через невпевненість в собі та букет комплексів, що протягом всього життя. а з цим треба яро та нещадно знищувати все, що може підірвати віру в себе хоч на малесеньку частинку.  якщо ставити перед собою цілі, які іншим неможливими для здійснення, то після того, як досягнеш омріяних вершин починаєш розуміти, що знаходишся лише на середині шляху. що справжні висоти лише чекають на своїх підкорювачів. і, як кажав у. беджот: “найвища насолода — зробити те, що на думку інших ви зробити не можете”

ответ: Співцем чудової української природи можна назвати Григора Тютюнника. У його творах чимало майстерних описів краєвидів рідної землі. Письменник тонко підмічає стан навколишнього світу. Через описи картин природи митець передає душевні переживання своїх героїв. Не є виключенням і оповідання Григора Тютюнника “Дивак”. Вже з перших рядків цього невеликого твору ми потрапляємо до зимового світу, в якому живе маленький школярик Олесь, за його вчинками і думками починаємо розуміти добрий, лагідний характер хлопчика, його мрійливість , художню уяву.Олесь любить малювати на снігу. Інші діти простують до школи і не помічають, що сніг, наче білий чистий аркуш паперу, на якому можна створити картину оточуючого світу. Олесь не просто йде собі в школу. На цій, ніби й недовгій дорозі, з ним трапляються різноманітні пригоди.Він відкриває для себе чимало цікавого, дослухається до ніжних струн природи.Для передачі почуттів свого героя автор знаходить лаконічні образи, точні слова, за якими розгортаються дивні картини. Для Олеся дятел, що порядкує в бору, не просто звичайна пташка. Він – дроворуб. Бо й справді, чимось схожі ритмічні дятлові поцокування на рухи чоловіка, що рубає дрова. І тріски летять від дерева так само, як від сокири дядька-дроворуба.Достатньо невеликого опису про те, як прислухається хлопчик до звуків, що линуть десь із самого стовбура сосни, коли він підгортає і натоптує чобітком сніг під коріння, щоб зрозуміти: Олесь не тільки милується природою, любить її, він прагне захистити навколишній світ, зберегти дерево, що вмирає.Природа йому віддячує за доброту. Вона розмовляє із хлопчиком, винагороджує його допитливість. Мало в кого з’явиться бажання лежати на холодному льоду та вдивлятися крізь нього у воду. Але тільки не в Олеся. Чи й справді так є, чи тільки йому ввижається підводне царство, але хлопчик бачить крізь товщу льоду дивовижний світ. У ньому карасик стає дядьком, з яким можна привітатися. Щука – це хижа чорна блискавка, яка нищить маленьку рибинку. Олесь не любить зла.Саме тому він з усієї своєї дитячої сили б’є по льоду, щоб врятувати пліточку.

Навіть шкільний дзвоник не може відірвати хлопчину від уявного світу, в якому йому цікаво і затишно. Йому важко сприймати сувору шкільну дійсність, в якій треба малювати нудного перегнійного горщечка. Тому Олесь відстоює своє право на мрію і красу.

З-під його олівця народжується зваблива частинка природи: дятел, якого бачив по дорозі до школи.

Таке тонке відчуття дитиною ніжних струн природи передають в оповіданні й інші художні описи. Для Олесевого допитливого ока синички не літають, а пурхають, горобці – вовтузяться.

Хлопчика називають у селі диваком. Але це тому, що люди не розуміють яскравого неповторного світу, в якому він живе. їм ближчі земні прагматичні бажання. Для дядьків більше важить не стогін вільх, що тривожить душу, а те, що риба в ятір піде.

Дідові Прокопові здається, що він вчить онука правильній житейській мудрості пробиватися вперед: того ліктем штовхнути, того “почтом”. Але у хлопчини інший шлях. Він пізнає життя через природу, намагається зрозуміти її одвічні таємниці.

Для нього це – найвища мудрість.

Закінчення до оповідання "Дивак" Григір Тютюнник можна скласти таке:

   Минали роки. Олесь підріс. Однокласники вже так не глузували з хлопця, як раніше, адже зрозуміли його особливість. Прийшов час обирати професію. Олесь довго думав, ким хоче стати. І вирішив Олесь вступати до вищого навчального закладу на біолога.

  Вивчився Олесь в університеті, здобув бажану професію. Тепер він знав про природу все. Почав парубок займатися науковою діяльністю, адже бажав зберегти зникаючі види рослин в Україні. Ось так любов до природи визначила життєвий шлях нашого дивака.