Чому людині потрібне місце під сонцем? ( твір- роздум) будьласка

Востанні роки серед моїх однолітків укорінився вираз «місце під сонцем». це не нова фраза, раніше ми використовували її на уроках біології, характеризуючи представників рослинного світу. ніколи не думала, що доведеться вживати її стосовно людей. економічна нестабільність нашого суспільства призвела до спаду виробництва. мої батьки опинилися без роботи: мама — внаслідок , тато — внаслідок неповного робочого тижня на заводі. власне, тато працює, але три дні на тиждень, а то і того менше, не одержуючи при цьому заробітної плати. дехто з учителів, настроєних дуже песимістично, стверджує, що у нашого покоління немає майбутнього. я категорично заперечую це судження. справа в тому, що у нас є право на освіту, а це вже немало. більше того, є закон про обов’язкову середню освіту. а форму її здобуття — обирай сам. хочеш — денну, а не хочеш — вчись заочно або увечері. до того ж, можна скласти іспити екстерном. наше покоління має рису, відмінну від попередніх поколінь. ми прагнемо вчитись. це мета кожного свідомого учня. усі ми розуміємо, що без освіти ми нікому не потрібні. навіть неважливо і те, який диплом ти матимеш, фахівець ти в даному профілі чи ні. найголовніше — папірець. прикро, що чим важче ми живемо, тим більше необхідно папірців: заяв, пояснювальних, службових. у деяких горе-керівників, виявляється, папірець став важливішим за людину. а звідси — знівечені долі. хотілось би, щоб стало навпаки. адже кожна людина така неповторна, у кожного з нас свої нахили, свої уподобання. учителі говорять, що кожна дитина талановита. то чи не краще розвивати свої здібності і знайти свій шлях у житті, аніж шукати місце під сонцем? упевнена, що більшість моїх ровесників хоче жити безбідно і комфортно. проте не думаю, що хтось обере собі принизливий спосіб досягнення цього. мало бути багатим. хотілось би при цьому жити з високо піднятою головою і не ховати від людей очі. я за чесний бізнес. за те щоб досягти в житті якомога більше тільки чесними засобами. ще не знаю, яку професію оберу, проте хочу бути фахівцем високого класу, хочу, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радились як із професіоналом. навіть якщо обраний фах буде не до вподоби — я це не тільки переживу, а намагатимусь удосконалювати свої знання; думаю, що будь-яку справу завжди виконуватиму чесно. це мій принцип. а поки що моя найважливіша справа — навчання. саме від успішності залежатиме вибір вищого навчального закладу. сподіваюсь, що вибір буде за мною і я зроблю його правильно.

Не дуже часто серед моїх однолітків жваво обговорюються літературні твори, але бувають і винятки. одним з таких виняткових поетів, які викликають інтерес не тільки у дорослих, а й у школярів, є відомий український поет василь голобородько. якщо б мені довелося охарактеризувати його творчість одним словом, перше, що прийшло б мені на думку – це слово «дивно». і це цілком зрозуміло, адже тексти в поезіях голобородька, досить дивні, незвичні і неочікувані. та не тільки тексти, усе в творах цього поета є таким самим дивним і неочікуваним. але перш за все дивує форма його поезій, яка максимально наближена до білого, вільного вірша. і хоча у цих віршах немає рими, але дуже добре простежується їх темп, який може раптово змінюватися, як змінюється темп у музичних композиціях. та й образи, які створює голобородька теж дуже несподівані. це і слова, якими ми мовчимо на самоті, і зелене волосся дощу, і багато такого, що може зрозуміти лише людина зі щирою тонкою душею. ці образи незвичні, але дуже захоплюючі і цікаві.

Мій улюблений літературний герой народився 14 січня 1937 року в селі Старий Животов (нині Новоживотів, Оратівський район, Вінницька область, Україна) в сім'ї педагогів.

Його дитячі та шкільні роки пройшли в селах Нова Гребля і Гулівці Калинівського району.

Середню школу закінчив у прилеглому селі Корделівци.

У 1959 році він закінчив філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту імені М. В. Гоголя.

Працював у редакціях газет у Вінницькій, Львівській та Чернігівській областях, в київській «Літературній Україні», видавництві «Радянський письменник».

Член СПУ (1962).

Помер 4 липня 1995 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.