Чому націєвський, герой твору і. карпенка-карого «мартин боруля», втік від нареченої, дочки борулі марисі?

Він  подумав, що вона чекає дитину від іншого." націєвський (надіва накидку). це так! невеста з я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. ні, шукайте собі дурніщого. (бере гітару під полу.) давай бог ноги від такого шлюбу. піду наче у проходку і - поминай, як звали! (хоче йти)."

Образ марусі чурай  – образ митця свого часу, який органічно зливається з образом україни. постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал вітчизни. за словами івана, маруся – це голос україни, душа її. «звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», – каже про поетесу іван іскра. таку ж характеристику дає дівчині й гетьман богдан хмельницький, який говорить, що «її пісні – як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».справжній митець, маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. у свідомості читача образ марусі чурай зливається з образом україни не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «маруся чурай» наскрізно.у залежності  від художньої мети твору письменники по-різному трактують отруєння марусею гриця. м. старицький стверджує, що для марусі кохання до гриця – мета її життя. вона невгодна ні за яких умов розлучитися із своїм коханим, а тому готує отруту для них обох. смерть повинна була поєднати закоханих навіки, бо у другому потойбічному світі немає «ворогів», і нікому буде вже їх розлучати. проте гриць помилково випив увесь трунок і помер сам. маруся збожеволіла. о. кобилянська  картину отруєння гриця залишає поза сюжетом твору. а читача наводить на думку, що тетяна (читаємо маруся) власноруч зібрала зілля і отруїла гриця, помстившись хлопцеві за зраду. не даремно ж письменниця дає їй прізвисько туркеня. вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради. сама також гине.маруся чурай ліни костенко не має нічого спільного із помстою, злочином. вона – митець. її душа співає піснями народу. вона здатна на страждання, на помсту – ні. отруту героїня роману приготувала для себе, бо не могла більше складати пісні, душа боліла, покривджена грицевою зрадою. німий поет – то вже не поет. маруся хотіла отруїти себе, а гриць випив отруту випадково. смерть коханого ще більшою мірою покріпила страждання. після його смерті маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, – померла, бо не виправдала сама себе.для втілення  своєї філософсько-естетичної концепції ліна костенко вдало вибрала нечасто вживаний жанр роману у віршах, який передбачає рівноправне поєднання епічного та ліричного начал. це дало їй змогу прокласти емоційні «мости» між давниною і сьогоденням, не ризикуючи скотитися до публіцистичної декларативності.   

Жив-був маленький соловей, одного разу він полетів з великими солов'ями. вони летіли ухиляючись від гілок, але соловьёнок не міг так, так як був маленьким. і ось вони пролітали над чорним морем. гальмуючи лапками по воді вони ніби плескалися у воді. ось вони летять у високої гори "еверест" соловьёнку стало цікаво, чи холодно на вершині, адже він там жодного разу не був.  ось він на вершині гори, пориви вітру зносять його з ніг, але він твердо тримається на лапках, на самій вершині він замерз, прокинувшись на порозі гори він дивлячись на свої крила, плакав, шкодував що відлетів не запитавши. але тут, диво! підлетіли до нього великі, сильні солов'ї, вони заспокоїли соловьёнка і залікували йому крильця. ось вони підлетіли до свого рідного лісу. соловьёнок був дуже радий! мама солов'їха побачивши його, була дуже рада, і плакала від щастя, а ті солов'ї, що його врятували так йому і сказали: чи не літай за нами, бо все закінчиться дуже погано. сказавши "і! " солов'ями, мати-солов'їха обіймала свого соловьёнка ніби бачила востаннє.