Твір мініатюра на тему характеристика павлуся за твором за сестрою , іть будь ласка

Ось павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.

1.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою   2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

будь-яка держава має свою історію. у когось вона рясніє славетними й блискавичними битвами, а на чиюсь долю припадає покора і приниження. так і має бути, адже перемога одного завжди означає поразку інших, і скореному народові нічого не залишається , окрім як схилити голови перед своїм завойовником. на жаль, україну спіткало багато лих та нещасть. наші землі перебували у складі багатьох держав, а наш народ нещадно нищили та пригноблювали. нашу мову нівечили й викорінювали, а розвиток нашої культури гальмували й чинили йому всілякий опір. але незважаючи на підневільне становище, ми не забували свої витоки: свою мову, звичаї, свою батьківщину. ми проявили надзвичайну життєву стійкість, витерпіли усі страждання, довіривши власний біль та переживання лише пісням. пісням, що стали душею українського народу.                              «в тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його», - саме такими словами звертається до пісні український письменник с.плачинда, підкреслюючи її багатогранність та значимість для народу. і дійсно, у ті буремні роки пісні лишалися для українців останнім оплотом надії, тим єдиним видом мистецтва, що вони могли собі дозволити, єдиним засобом, яким прості кріпаки могли прокричати свої почуття, донести згадку про свою історію крізь глуху стіну тисячоліть.                              «народна пісня – духовне обличчя нації», - зазначає а.міцкевич. наші пісні детально змальовують портрети усіх пригноблених верств населення того часу. наприклад, у рекрутських піснях, таких як «без тебе, олесю», «вийшов рекрут за ворота», розповідається про переживання новобранців, тугу прощання з рідною домівкою, коханою. а повстанські пісні «гімн безсмертної батави», «геть, вороги, з україни», «гей, повстанці українські» та інші описують прагнення людей звільнити свою країну, скинути невільниче ярмо, закликають перестати тремтіти від страху, вийти з тіні та поборотися за свою свободу.                              отже, можна зробити висновок, що українські пісні дуже тісно пов’язані з історією країни, бо саме в них народ відтворював все те, що відбувалося навколо. та незважаючи на тяжку атмосферу, яка панувала тоді в житті людей, в піснях простежувалась світла смуга надії і втіхи. як писав і.драч: а пісня – це душа. з усіх потреб потреба.лиш пісня в серці ширить межі неба.на крилах сонце сяйво їй лиша.чим глибша пісня, тим ясніш душа. все