Нужно составте спивомовку про школу к вечеру

Неповторним колоритом відзначаються чумацькі пісні. своїм походженням, як і козацькі, вони сягають у далекі часи. чумацький промисел відомий здавна, десь із xv ст., хоча розквіт його припадає на xviii — першу половину xix ст. чумаки торгували переважно рибою та сіллю, по які їздили на волах до берегів чорного та азовського морів і на дон. на південь переправляли вони на своїх мажах хліб, солонину, шкіру, мед, віск, тютюн та інші товари. пізніше чумаками стали називати і візників, що наймалися перевозити на далекі відстані товари. чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян. пісні багатющий пізнавальний матеріал щодо соціальної і психологічної характеристики самого чумацтва, особливостей його промислу. деякими своїми мотивами вони перегукуються з козацькими — в тій мірі, в якій виявляється схожість мандрівного життя козака й чумака (відірваність від домівки, труднощі й тривоги походу чи далекої дороги, згуртованість тощо). до того ж чумаки мали постійні зв’язки з запорозькими і донськими козаками. запорожці проводили валки через небезпечні місця, захищаючи від татар і розбійників, у великому лузі в козацьких поселеннях чумаки з волами часто знаходили взимку притулок, рятуючись від негоди й голоду. в чумацьких піснях багато самобутнього і в ідейно-тематичному змісті, і в поетичній образності. вони завжди несуть на собі виразний відбиток тих обставин, за яких виникали, розкриваючи специфіку чумацького побуту навіть у деталях. так, наприклад, тільки в чумацьких піснях поряд з традиційним постійним епітетом біла ручка зустрічається ручка-смоляночка, смоляна ручка; від розбійників чумаки відбиваються ваговими дрюками, під голови кладуть кленчасту важницю, у них мальовані вози, мережані ярма, тернові занози; чумакові, що помер у дорозі, роблять домовину з рогожі, яму копають притикою або сокирою, поминають кулішем, чабаком і т. д.

людина, людство, людяні як схожі між собою ці слова.

усі люди з’являються на світ однаковими. діти плачуть, сміються, радіють. то чому ж не кожна дитина, виростаючи, стає хорошою людиною? мабуть, багато залежить від батьків, їхнього ставлення до виховання. з раннього дитинства мати привчає мене бути добрим, щедрим, працьовитим. батько навчає мужності, сміливості, вміння постояти за себе. вчителі свій досвід, відкривають у нас ті здібності і таланти, про які ми і гадки не мали.

справжня людина повинна бути доброзичливою, чесною, мужньою. я най­більше ціную чесність, і сам намагаюся бути чесним. чесність — як власна гідність, вона викликає повагу з боку інших людей. не можна бути заздрісним і злим. людина, яка є рідним, близьким і просто тим, хто потребує підтримки в скрутну хвилину, заслуговує на пошану. справжня людина піклується про своїх батьків, бо це найближчі люди на землі. вона радіє успіхам друзів, не ба­жає зла .

але всі ми — люди. і у всіх є свої бажання та уподобання, які іноді беруть гору над розумними законами моралі. я вважаю, що як ти будеш поводитись, так само до тебе будуть ставитися твої друзі, вчителі, батьки. кожна людина повинна прожити своє життя так, щоб їй не було соромно за прожиті роки.