"скласти речення з двома іменниками, вжитими у місцевому відмінку"

На ялинці були іграшкитай ще   на ялинці сніг

«давня казка» лесі українки аналіз тема «давня казка»:   зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту. ідея «давня казка»:   уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (бертольдо). основна думка:   у пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям. жанр «давня казка»:   ліро-епічна соціальна поема-казка. (від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.) віршовий розмір  «давня казка»:   чотиристопний хорей «давня казка» художні засоби епітети: люди добрі,  поет нещасний,  сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,прудкії коні,вільні руки. метафори: не цвіла урода гожа,  сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях. порівняння: розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і  мов сон, життя минало. гіпербола: розходилась по світу стоголосою луною антитеза: у мужички руки чорні,  в пані рученька тендітна. інверсія: раз у раз ходила молодь пісні – слова вислухати. фразеологізм: спіймати вітра в полі архаїзми: граф, графство, герольди. композиція  «давня казка»  твір складається з чотирьох розділів. експозиція:   знайомство з поетом. зав’язка:   зустріч поета з бертольдом. кульмінація:   конфлікт між бертольдом і поетом. розв’язка:   довічне ув’язнення поета, його смерть; а поетові нащадки слово гостреє гартують. проблематика і мотиви твору   роль митця в суспільстві;   служіння музі й народові;   суть людського щастя, вдячності;   воїни заради збагачення. мовно-виражальні засоби «давня казка» а) поетичний синтаксис: антитеза, інверсія, фразеологізми. («час летів, немов на крилах», «кажуть весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився», «золотих не хочу лаврів», «спіймати вітра в полі»). б) тропи (епітети, метафори, порівняння): сумна діброва, римисоколята, думи-чарівниці; «сонечко червоне заховалось за діброву», «час летів», «розливався людський стогін всюди хвилею сумною», «пісні ідуть по людях» і т. д. в) лексика твору: загальновживані слова, архаїзми із західноєвропейської літератури, фольклору (граф, графство, герольди). г) особливості вірша: в його строфах заримована лише половина рядків.

Її тільки й звали — каторжна. мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п'яний батько, знущалися мачушині діти й хлопці та дівчата на вулиці. мала докія тільки мовчала, дивилася спідлоба вовчим поглядом. ніколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще більше (гнівала мачуху. одного разу підгледіла мачуха, як докія гралася з її маленьким сином, просила поцілувати її, бо ніхто тут до неї добре не ставиться, не любить і не жаліє. вона її висміяла й звеліла півторарічній дитині вдарити дівчинку. та вдарила. більше каторжна не підходила до дітей. на вулиці на образи відповідала кулаками. ховалася од людей у гущавині садка, біля калини, виповідала тій своє горе. мачушині діти підслухали й розповіли своїй матері. та (побігла із сокирою й кущ — щоб мовляв, од роботи тут не ховалася, хоч докія просила та молила її, не робити цього. потім потягла дівчинку за волосся до хати. минули роки, стала докія дівчиною, але життя її не змінилося. як і раніше, била її мачуха, пригнічувала, зневажав п'яний батько. (подруг не мала — соромно вийти в дранті на вулицю. так зачерствіла, що відіпхнула христю, котра хотіла з нею потоваришувати. почала замислюватися над тим, навіщо живе, за що їй така кара. мучилася, журилася й захотіла помститися. одного разу мачуха послала її до тітки одарки глечика попрохати. а там у хаті вечорниці були. парубки-шахтарі в червоних сорочках, у гарних чоботах, одержавши на шахті гроші, пригощають дівчат. співають пісень шахтарських, один на гармонії грає. докія зайшла, парубок, що грав, кинувся до неї, обняв. а вона його відпихнула та й утекла. але його чорні брови запали в душу, ніч не спала. потім усе у вікно його видивлялася. якось зустрів дівчину той парубок на леваді увечері. схопив за руку, не дав утекти. потім обійняв, поцілував. і докія покохала семена всім серцем. виходила до нього в садок обнімалися-милувалися. пройшла весна, літо, минулося й щастя якось семен попрощався — і зник зовсім. а зустріла на вулиці вилаяв каторжною, відвернувся. дівчата побачили — регочуть. сказали, що він уже давно до пріськи ходить. серце докії запалало жагою помсти. на вечорницях семен знову від неї відвернувся. і вона вирішила спалити хату з усіма, хто над нею сміявся. побігла додому по сірники, зайшла з боку повітки, знайшла віхоть сухої соломи й, не тямлячи себе, запалила. потім згадала, що в хаті дочка господині вечорниць, санька, яка так прихильно до неї ставилася. то це й вона згорить? не думаючи, докія кинулася на вогонь і стала тілом своїм гасити. на крик вибігли дівчата й хлопці, врятували її. але вона, обгоріла, довго не прожила. поховали її, ніхто й не по жалкував за нею, не поплакав, хіба що дівчина санька.