Порівняльна характеристика айвенго і бріана де буагільбера

"айвенго" — це остросюжетний і дуже багатоплановий роман з великою кількістю дiючих осiб. у романi перемiшанi реальнi (однак романтизовані, наприклад, образ короля) iсторичнi фiгури і цілком вигаданi персонажi.   айвенго і бріан де буагільбер – образи лицарів, що протиставлені один одному у творі. обидва вони сміливі воїни, але в романі вони виступають як суперники й вороги. айвенго описаний автором як майже iдеальний романтичний герой, уособлення усіх чеснот лицарства. айвенго - благородний молодий лицар, син саксонського дворянина седріка сакса. брав участь у iii хрестового поході, є сподвижником другом короля річарда левове серце. айвенго дуже вірний - і своєму коханню (не погодився зрадити свою любов, за що батько його вигнав і позбавив спадщини), і королю (айвенго, вступивши до його війська, віддано служив йому). навіть у важких ситуаціях, айвенго не зраджує короля, кохану, друзів. айвенго вражає нас своєю людяністю, що для його суворому времені було нетиповим навіть для лицаря. айвенго є єврею ісааку, не дозволяє злодіям пограбувати іновірця. не оговтавшись після ран, ризикує своїм життям заради ребеки. айвенго - благородний: під час поєдинку він не скористався слабкістю суперника. айвенго прагне до перемоги, але перемоги у чесному бою.   образ бриана де буагильбера у романі дуже яскравий і набагато складніший за образ айвенго. образ буагильбера дуже суперечливий, тому герой вийшов   яскравим і живим. хоча храмовник буагильбер є негативним персонажем твору, у нього є не тільки негативні риси.  він - сувора, тверда людина, часто буває і грубим, і жорстоким. потім, коли   закохується в ревеку, він розкривається як дуже пристрасна людина. у його душі іде запекла внутрiшня боротьба. бриан де буагильбер готовий заради своєï пристрастi вiдмовитися вiд свого iменi, титулу, знеславити себе. під час турнiру, на якому вирiшується, чи буде жити ревека, вiн вмирає вiд переживань.  він - суперечлива натура. ревека говорить йому: "у тебе сильна душа; іноді в ній спалахують благородні і великі пориви. але вона - як занедбаний сад, що належить недбайливому господареві: бур`яни розрослися в ній і заглушили здорові паростки".

Літературний рід:   ліро-епос. жанр:   героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість). тема:   зображення невдалого походу новгород-сіверського князя іго­ря на половців 1185 р. головна ідея:   заклик руських князів до єднання для спільної бороть­би проти зовнішніх ворогів. головні герої:   князі ігор, святослав і всеволод; ярославна (дружина ігоря); половці овлур, гзак і кончак. сюжет:   похід князя ігоря разом із братом всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська іго­ря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя святосла­ва та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач ярославни в путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь ігор у полоні — утеча його з неволі з овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення ігоря та його дружини. герої ігор.  головний персонаж твору — ігор. це руський князь, який лю­бить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. ігор святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «лучне ж бо по­тятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» вислів цей став кри­латим. надзвичайну мужність і рішучість ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного зна­ку — затемнення сонця? а ігор вирушає! хоробрість ігоря не раз відзна­чають також всеволод і святослав, називаючи його сміливим соколом. усі ці властивості викликають симпатію до князя. разом із тим ми засуджуємо ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. йо­го поспішність призвела до трагедії: дружила повністю розгромлена, ти­сячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд. святослав.  відповідно до ідейного змісту твору, автор називає свято­слава великим, грізним київським князем. як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». святослав зображений пік­лувальником про долю рідної землі: спустошення русі через князівські між­усобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»? святослав  — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхет­на людина. картаючи ігоря й всеволода за свавілля, що призвело до но­вого лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю руськую, за рани ігореві, сміливого святославича». цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити київську державу, зробити її могут­ньою і незборимою. автор «слова…» оспівує мудрість і хоробрість свя­тослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців. ярославна.  дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чо­ловіка, ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю му-жа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі… зауважимо: у невтішному горі ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-ру-сичів. як це благородно! отже, ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів київської русі. і саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в ко­ханні возвеличують її в наших очах.

пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. на мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні. 

  українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.

  багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.  

  у пейзажній пісенній ліриці змальована  чарівна краса рідної природи:   безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він  оживає в пісенних рядках:

під гаєм в'ється річенька,

мов скло вона блистить.

долиною зеленою,

кудись вона біжить.

  основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розпові пісні.  пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. на мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні. 

  українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.

  багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.  

  у пейзажній пісенній ліриці змальована  чарівна краса рідної природи:   безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він  оживає в пісенних рядках:

під гаєм в'ється річенька,

мов скло вона блистить.

долиною зеленою,

кудись вона біжить.

  основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розпові пісні.