Придумати свій кінець казки "пригоди алі в країні недоладії"

    придумати свій кінець казки "пригоди алі в країні недоладії" можна так:     після повернення додому аля почала з захопленням бабуні та батькам. дічинки старанно робила уроки і навіть закінчила вишивати рушничок! всі були приголомшені такими змінами в поведінці своєї улюблениці алі, яка весь час недороблювала справи до кінця. аля сумувала за недоладянами, проте вдома їй було краще. вона робила все можливе, щоб знову не потрапити до країни недоладії. аля виросла, стала прекрасною дівчиною. вона вступила до університету, а всі навколо заздрили її сумлінності. ось так одна невеличка подорож до чарівної країни змінила життя головної героїні.

Український народ, як і кожен народ світу, має свої святині. однією з таких святинь, національною гордістю нашого народу є творчість тараса григоровича шевченка. він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові. із полум'яних творів кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна — україна, з it чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією. тарас шевченко підніс українську мову, поезію до світового рівня. про неоціненну роль великого поета в цьому написав володимир самійленко у вірші "українська мова", який присвятив пам'яті т. г. шевченка. наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. і сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. людина та — тарас шевченко, а коштовний діамант — то наша мова. син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого рідного народу і свій талант присвятив боротьбі за його визволення: малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово. величною і трагічною постає історія україни зі сторінок поетового "кобзаря". автор прославляє лицарів-запорожців — оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі. , які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, "пятно в нашей ", в поезії шевченка — мужні народні месники. завдяки йому "розбійники" стали героями. особлива тема у творчості поета — доля його рідної землі, доля україни. скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи: здається — кращого немає нічого в бога, як дніпро та наша славная вкраїна. але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. усі його думи і помисли — про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати і будуть люде на землі!

Уній народжується краса, гармонія,  лад,  єдність.  любов  —  радість,  любов  — джерело натхнення. споконвічна тайна людського буття. і щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття юбов приносить щастя, любов приносить розпач, страждання. цим почуттям керувати неможливо. 2-- бо так вже створено світ, що не завжди виникає взаємність у коханні. і тоді здається, що найстрашнішої кари, муки та сліз не треба 3--життя прожити — не поле перейти. так говорить народна мудрість. а мій дідусь, уста цієї самої мудрості, не втомлюється повторювати, що жити треба по совісті. донедавна я навіть не замислювався над цими словами. проте насправді є над чим подумати. адже совість — це така моральна категорія, наявність чи відсутність якої характеризує і саму людину. або істоту, яка лише називає себе людиною.