Складіть будь ласка план до твору юрій ярмиш."паличка-рятівниця"

1.мрія хлопчика. 2.гном пропонує . 3.старання хлопчика. 4.повернення гнома. 5.справедливе рішення хлопчика.

аж страх згадати, батьку тарасе, з якими муками твоє тіло щирі українці виривали колись із клятої московщини. і чим ближче підходить 22 травня, тим більша розпука охоплює моє серце. тож у передчутті цієї чорної дати я вирішив написати тобі тривожного листа, батьку.

наші люде довго мовчали в ярмі, доки, натхненні твоїми полум’яними словами, повстали в києві на майдані, а ниньки, гай-гай, батьку, воюють із клятими москалями на донбасі.

але не те мені болить, батьку, бо наші люде завжди з кимсь воюють, як не з воріженьками, то між собою, а те, що всі оції вражії люде залишилися у своїх теплих кубельцях, сиріч при довжностях, і продовжують капостити люду нашому вкраїнському.

я міг би назвати довгий список цих поганців, які служили вчорашнім кровопивцям та і ниньки продовжують цюю нікчемную справу. мені здається, що наші верховоди, яких ми усім майданом упустили в кабінети на славних печерських пагорбах, байдужі до того, що відбувається в нашій неньці україні. візьмімо хоча б ректора поважного університету, який носить твоє ім’я, батьку, пана губернського. та його ж садили в це крісло з погодження високих московських владців ще за попереднього президента-шапкокрада! але він досі сидить там і кліпає невинними очицями, ніби нічого й не трапилося. і таких, як він, вистачає у високих кріслах в усій, даруй за канцеляризм, батьку, гуманітарній сфері, що її очолює щирий патріот нашої неньки славик кириленко.

а ще більше туману напущено премією твого імені, батьку, що її мали б нагороджувати кращих піїтів, богомазів і музик землі нашої, але таким, що після цього всі довго плюються та згадують нечистого, не проти неділі й свята будь сказано. от як і цього року… та щоб ти не вважав мене брехуном і злісним наклепником, я цитуватиму, батьку, поважну газету вкраїнських бардів «літературна україна», що впала в істерику після визначення цьогорічних лауреатів твого імені.

обдурені й обурені барди землі вкраїнської в цій самій газеті розкопали таке, що соромно тобі навіть зізнатися, але мушу. ось послухай, що вони пишуть: «чому у фінал вийшов мирослав лазарук з чернівців, який є ще й директором музею в. івасюка і вважається письменником регіонального, а не всеукраїнського рівні? як стверджують знавці, далися взнаки підводні течії: сестра володимира івасюка оксана івасюк завдяки своєму чоловікові домовилася з місцевою міськрадою про фінансування видання василя герасим’юка. і той член комітету віддячив за це, провівши лазарука у фінал шевченківської премії. то як це називається? чи не підкуп члена шевкому? ».

не втомлюватиму тебе, любий батьку, безліччю різних подробиць, а вкотре засмучу. бо глузують з тебе члени того комітету, ще й беруть на кпини. не встигло цього року відбутися таємне голосування тих комітетників, як вітчизняні медіа, з посиланням на газету «день» та національне радіо, оприлюднили інформацію, що лауреатом шевченківської премії 2015 року став юрій щербак. та коли вельмишановного пана щербака почали всі вітати, він люто кляв тих вітальників і спересердя кидав слухавку. на сайті ж самого комітету спершу написали, що назвуть лауреатів після підпису указу президентом, і лише через добу після появи тієї брехливої новини виправилися, назвавши-таки щойно проголошених лавреатів.

92-річний член комітету олександр сизоненко за станом здоров’я не зміг приїхати на таємне голосування і подав у комітет записку про врахування його голосу на користь пана даниленка. згодом з’ясувалося, що голова комітету навіть не зачитав його листа.

перед остаточним голосуванням у колі вкраїнських піїтів, батьку тарасе, усі були певні, що лауреатом премії стане володимир даниленко. за всіма рейтингами і з відривом він випереджав юрія щербака. а юрій буряк взагалі не вважався серйозним претендентом на твою, батьку, премію. хоча пан щербак насправді таки був поважним претендентом. старався і його видавець. перед таємним голосуванням пан слабошпицький кинув у бій усю свою важку артилерію. не повіриш, батьку, але цей добродій зробив у будинку звукозапису такий помпезний вечір на підтримку колишнього дипломата щербака, що всі вже аплодували йому як майбутньому лауреату твого імені.

на сьому, здається, все. бувай, батьку тарасе, даруй, що потурбував тебе своїм, може, й набридливим листом напередодні твого перепоховання. бо коли ж не згадати тебе, як не в ці дні?

ответ:

роль поета і поезії в житті і суспільстві (за творчістю лесі українки)

шкільний твір

чи може суспільство жити без письменників, без поетів?

раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю лесі українки, я зрозумів, що ні!

без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.

отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.

леся українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом —трибуном. вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.

розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "під час облоги міста":

поет не боїться від ворога смерті,

бо вільная пісня не може

так, леся українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:

що ж тільки той ненависті не знає,

хто цілий вік нікого не любив.

любов до свого народу, до вітчизни навчила лесю українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.

і без слова поетеса не може жити. про це вона пише у вірші "як я люблю оці години праці" безсонні ночі, народження думок втілюються в полум'яні, захоплюючі слова:

і любо так, і серце щастям б'ється,

думки цвітуть, як золоті квітки.

поетеса і дня не може жити без музи. а тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.

леся українка! як багато містить у собі цей псевдонім. україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. і відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.

і тому й сьогодні "голос" лесі українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.

і де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети україни", без яких би суспільство не могло жити?

объяснение: