Чи варто переживати за свою батьківщину, як що вона бідна ї нещасна сочинение

  …можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину. в. симоненкощо таке батьківщина? де вона починається? яку роль відіграє в житті людини і як впливає на її долю? на це питання у кожної людини своя відповідь. для одного батьківщина — це зруйнований дім та спогади про страшні дні війни, яка прийшла так несподівано, замінивши ясні сонячні дні і спів пташок на гуркіт снарядів. для іншого батьківщина — це дитинство серед сільської природи, соняшників, кульбаб та дзюркотливого струмочка. але для всіх людей батьківщина — це, перш за все, країна, яка дала їм життя. україно! ти для мене диво! і нехай пливе за роком рік,буду, мамо, горда і вродлива,з тебе дивуватися повік.(в. симоненко)одним людям рідна земля дала все, іншим — нічого, але не від цього залежить любов до неї, а від самої людини, від її патріотизму, доброти, людяності, вірності. якщо прослідити життєві шляхи деяких людей, можна побачити, що, навіть знаходячись далеко від своєї рідної землі, вони не забувають її, саме їй присвячують свої думки, пісні, вірші, літературні твори, картини, та головне — всю любов свого серця. усі мої сили, наснагу високу,й життя я ві до останнього кроку,аби ти щаслива була, україно,судьба моя дивна єдина! (п. воронько)найяскравішим прикладом патріоту своєї країни є тарас григорович шевченко. коли його заслали далеко від батьківщини — в казахстан і заборонили навіть писати вірші та малювати, його волелюбна душа не могла змиритися, зтерпіти таке знущання, і він все одно серцем був зі своєю рідною вкраїною, зі знедоленим народом, який тяжко страждає через ненависних панів, і все одно писав вірші, виливаючи на папір всі свої думки. я так її, я так люблюмою україну убогу,що прокляну святого бога,за неї душу погублю! (т. шевченко)україна може пишатися тим, що вона народила людей, які ніколи не забувають своєї батьківщини і шанують її. таким був і володимир винниченко. хоча він не міг повернутися в україну, але й на чужині ніколи не забував рідної землі, жив інтересами своєї країни, бажаючи чимось їй, і писав свої твори лише українською мовою — співучою, солов’їною, мелодійною. це єдине, що він міг зробити, це те, що робив із незгасаючим полум’ям любові у серці.зараз стало модним вважатися за космополіта — громадянина світу — тобто людиною, яка не відчуває себе паростком рідної землі і для якої батьківщиною є цілий світ. звичайно, ми всі народилися на планеті земля, це смішно заперечувати, але все-таки при цьому кожен народився у рідній країні. у кожній людині живуть попередні покоління, і «тіні забутих предків» не забути їх вірування, культуру, історію, досвід, навіть якщо вона цього не усвідомлює. головне, що повинні пам’ятати всі, — не можна забувати своєї батьківщини і відрікатися від неї або ігнорувати те, що ми живемо в україні, що вона дала нам найдорожче — життя.

Творчий шлях

Объяснение:

Лауреат більше десятка всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів, таких, як тім "Гранослова", "Смолоскип", "Коронація слова".

Автор поетичних збірок "Бузкові зошити" (1997) та "Чар-папороть" (2002); збірки "дорослих" оповідань "Як дожити до ста" (2004); повісті-казки "Домовичок з палітрою" (2001), казок "Півтора бажання" (2004), дитячої повісті "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських" (2005); монографії "Тичининська формула українського патріотизму" (2002), методичних рекомендацій "У країні Лісових Дзвіночків"(2002). Упорядник спогадів про Павла Тичину "З любов’ ю і болем" (2005).

Член Національної спілки письменників Укрїни.

Лауреат літературної премії "Благовіст", недержавної українсько-німецької премії імені О. Гончара й літературної премії імені М. Чабанівського.

Упорядник спогадів про Павла Тичину "З любов’ю і болем" (2005). Має багато публікацій у періодичній пресі, мистецьких часописах ("Березіль", "Кальміюс", "Дзвін", в тім числі у тих, що видаються за кордоном: вірменському – "Гарун", в італійському – "Артекультура", в німецькій "Соборності"), альманахах та колективних збірниках.

З 1997 року член Національної Спілки письменників України.

Основні твори:

книжки поезій: "Бузкові зошити" (1997), "Чар-папороть" (2002), "Душа осики" (2006)книжки "дорослих" оповідань "Як дожити до ста" (2004), удостоєної Міжнародної недержавної україно-німецької премії імені Олеся Гончараромани для підлітків "Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських" (2005) (ця книжка разом зі збіркою "Як дожити до ста" удостоєна премії ім. Михайла Чабанівського 2006 року) й "Русалонька із 7-В та Загублений у часі" (2007)книги казки "Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)" (2007) та "Домовичок із палітрою" (2007)

Утворчості данте знайшли відображення провідні ознаки культури доби середньовіччя. водночас у його спадщині формувалися засади нового мислення, що зумовило перехід європейського мистецтва до відродження. це  мислення ґрунтувалося на великій вірі в людину, силу її почуттів і нестримної жаги  до пізнання себе та світу. сьогодні ми перегорнемо сторінки збірку данте «нове життя», і будемо говорити про жінку, її красу, розум, її світлий образ. жінка… скільки про неї сказано і написано. в усі віки їй поклонялись художники, поети, музиканти. вона була мрією, усмішкою, сумом, вселенською радістю і безмежною тугою. її звали  по різному. багато з цих імен стали символами: відданості і вірності – пенелопа; краси і жіночості – єлена; натхнення і поваги – лаура і беатріче; мудрості і державного розуму – ольга і роксолана; непокірності ворогові – євпраксія; святої любові до людей  - марія.