Твір наталка полтавка ідеал сучасної дівчини, только нормальний , а не два слова

  до неї підходить возний тетерваковський, гарно одягнений панок. він починає освідчуватися наталці: «не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. когда би я іміл — теє—то як його — столько язиков, сколько артикулов в статуті ілі сколько зап'ятих в магдебурськом праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоєй! єй-єй, люблю тебе до безконечності». наталка йому відмовляє, говорячи, що він пан, а вона сирота, він багатий, а вона бідна, він возний, а вона простого роду, отже, по всьому видно, що вона йому не під пару. возний продовжує умовляти дівчину: «так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село». наталка співає йому пісню:  

Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.

Велел раз пан каньовский поставить среди пустого поля ворота, а около них - несколько гайдуков с плетьми. вот они и следят: кто едет полем напрямик и думает: «мне, мол, какое дело, что стоят там какие-то ворота, где нету дороги». и как закричат гайдуки: - сто-ой! бедняга останавливается, видит, что это гайдуки помещичьи. а те враз к нему: - ах ты, такой-сякой, куда едешь? разве не видишь, что тут наш ясновельможный пан ворота поставил? ты как думаешь, зачем он это сделал? зачем средства на это тратил? а затем, чтоб такие вот дураки, как ты, не ездили бы куда попало, а чтоб ехали через ворота, как полагается! и стаскивают раба божьего с воза, раскладывают его среди поля, отсчитывают ему двадцать пять плетей да еще приговаривают: - это, чтобы ты знал, как за воротами ездить.