Твір «подвиг українського народу у другій світовій війні» за мотивами оповідання о. довженка "ніч перед боєм"

роман у віршах «євгеній онєгін» писався пушкіним біля васьми років. це були роки тварчої зрілості поето. в 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромунаполеона  до повстання декабристів. у центрі роману – любовна історія. герої роману євгеній онєгін і тетяна ларіна, валодимир ленський і ольга становлять дві любовні пари. але всім їм не дано судьбою стати щасливими. онєгіна тетяна полюбила відразу й назавжди. а він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. і, хоча євгеній і тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати свою долю. і винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. над причинами цих помилок пушкін і змушує міркувати сваго читача.

на просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «євгенія онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. люди із чуйною душею приречені на страждання. цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних спостереженнях. приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». однак пушкін не обмежується цими висновками. він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені пушкіним в останніх смутних рядках роману.

Дванадцятирічний санько, який має пасти курчат, разом зі своїм ліпшим другом грицьком, який має пасти корів, біжать, щоб подивитися як хлопці з їх воронівки підуть козакувати, тобто попливуть полювати та рибу ловити. це татари назвали це ремесло козацтвом, що означало вільна людина. от дід кібчик (грицик називає його дідо), який все життя козакував і навіть до моря ходив, надає останні поради молодим козакам, щоб вони тільки на островах ночували, а як припливуть до кам’яного острова, то нехай примкнуть до василя байлемового. козаки відпливають, а санько з грицем і дідом ідуть додому. гриць розповідає діду, що він якось бачив нечисту силу на згарищі, на що той накричав на нього та заборонив більше туди ходити.