Над чим сміється куліш у комедії мина мазайла?

Часто я повертаюся думками до комедії миколи куліша «мина мазайло», у якій автор піднімає дуже важливу проблему національної само ідентифікації особистості, що надзвичайно актуальна й до сьогодні, хоч на порозі двадцята річниця незалежності україни. паралелі-паралелі…головний герой комедії – мина маркевич мазайло – збирається змінити прізвище. здавалося б, ця подія зовсім незначна і не варта уваги, особливо враховуючи, що в 20-ті роки таке явище було широко розповсюдженим. то чому ж автор присвячує цій події цілу п’єсу? ще шекспір зауважив у своїй п’єсі «ромео і джульєтта»: «що важить ймення? пахощі троянди не змінити, як її не називай…» й справді, ім’я людини мало чого важить, головне – це її суть, і саме сутності своїх героїв микола куліш приділяє найбільшу увагу, саме в ній він безпомилково вбачає проблему, яка лише поглибилася через роки. то ж розглянемо деякі образи героїв п’єси, їх характери. особливо легко можна побачити якими вони є, розглянувши їх ставлення до рідної мови та свого прізвища. чи не вони нам кого з нинішнього істеблішменту чи,    навіть,    сусідів по сходовому майданчику? для початку візьмемо, наприклад, сина мини    мокія або, як його часто називають у творі – моку. на перший погляд, цей хлопець патріот: він обожнює свою рідну мову, наполягає на тому, щоб його сім’я повернула їхньому прізвищу втрачену з поколіннями його частинку «квач». він навіть українізував подругу своєї сестри    –    улю.але, придивившись пильніше, ми можемо зрозуміти, що перше враження хибне. самі аргументи моки стосовно того, чому уля має українізуватися, є доволі дивними.пригадаймо, що для нього означає бути українцем: «прізвище українське, індекси українські: очі, рот, стан – все чисто українське. тепер ви вірите, улю? ».отже, для моки українець – це прізвище та параметри тіла. так, звичайно, любов до мови це важливо, але нестримна лють, яка виникла у мокія при вигляді шаровар, характеризує його не з найкращого боку. адже використання мови й одночасне з тим нехтування історією та традиціями    рідного народу навряд чи є чеснотою.для мотрони – сестри мини – українська мова є чимось сороміцьким, меншовартісним і тому огидним. прізвище брата їй здається ознакою мужицтва.змінити прізвище для неї така ж звичайна справа, як, наприклад, надіти інший капелюшок. її слова: «треба буде і собі трошки одмінити прізвище. розторгуєва – це прекрасне прізвище, та, жаль, не модне тепер. от, наприклад, мєталова-темброва – зовсім інша річ…»а що говорити про мазайлиху та рину – дочку мини? вони сприймають українську мову та своє українське прізвище, як і голова сім’ї. для них їх прізвище – це поєднання букв в обридле їм слово, довга закарлючка, що заважає їм жити достойними членами суспільства. уля. для мене це збита з пантелику дитина, яких багато. вона є чудовою моделлю не лише    тогочасної молоді. ні про яку мову, прізвище чи ще щось подібне вона ніколи не замислювалась. у цьому просто не було потреби. але ось мокій показав їй нову цікаву забаву – «українська мова», і вона радо прийняла її. та й чого б їй не те, що може стати спільним хобі для неї та хлопця-красеня? «ой, улю, вивчивши мову, ви станете…що там українкою. ви станете…більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас…».є в п’єсі ще пара другорядних, але від того не менш яскравих персонажів – комсомольці тертика і губа.ці юнаки активно впроваджують наказ партії – українізують все і всіх. це, звичайно, схвально. але, як на мене, коли партія накаже душити голодом чи відстрілювати тих самих українців, саме такі як тертика і губа  робитимуть це з не меншим завзяттям, адже «партія сказала, значить треба. партія поганого не накаже». ну й, нарешті, мина. мина маркевич дрібний чиновник з іння «донвугілля». він вважає, що в подальшому просуванні кар’єрною драбиною йому заважає тільки його українське походження.  заради кар’єри він готовий на все, а йому не потрібно ні красти, ні підставляти ближнього, ні вбивати… ні, потрібно лише зректися свого роду. і, мина радо це робить, змінюючи своє прізвище.нажаль, мина мазайло, а тепер вже мина мазєнін, виявився не тільки пристосуванцем, але й дурнем.чоловік не врахував, що живе в роки українізації, і його дії суперечать новій політиці партії. чи, може, й здоровому глузду? ! яка іронія: газетний допис про його звільнення з посади було розміщено під інформацією про зміну прізвища.«за постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат «донвугілля», звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця м.м. мазайла-мазєніна». вийшло, що без роботи залишився не тільки мазайло, а й мазєнін… тож    сутність усіх героїв п’єси це    –    пристосуванство й неповага до свого минулого (уля виняток. цю дівчину можна вважати графином, поки що порожнім, нічим не наповненим).то над чим же сміється микола куліш? адже ситуація доволі сумна…думаю, в нього просто істерика. а історія все повторюється… тільки зараз уже як фарс!

«найбільшою мрією стало самому що-то посіяти і щоб воно зійшло. хлопчик і робив це, наслідуючи маму». «закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. очі швидкі. руки спритні». «малий? нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я! ». «але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку». «ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. восени садив дерева. викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. а з теплом ощипывал дички. хто просив, нікому не відмовляв». «викопані і пересаджені їм деревця не сохли. його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші». «і все село сверялось за нього. люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. а коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, ». «не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. на його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. корова не могла отелитися, звали і корові. лікував коней, які хромали. готував зілля від різних хвороб. а дітям робив свистки і сопілки. одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “мені так весело”».

1)здатність до спілкування з неживим. 2)здатність впливати на неживе.неживу природу. 3)здатність розмовляти з вигаданим. 4)здатність планетника літати. 5)здатність планетника погодою.дощем,і.т.д. 6)здатність планетника робити так,щоб ніякі рослини не могли загинути,і те,що кожного року коли в інших людей все пересихало і врожаю не було,а у планетника був. 7)магічні здібності хлопчика. 8)нежива природа сьає живою. 9)у казці з'являється дід капуш,який є свого роду казковим героєм,і його може бачити тільки планетник-хлопець з відкритою душою і чистим сердцем.