Скласти казку про сонце, мороз і птахів.

  был сильный мороз и  все птицы спрятолись.но  только  один маленький воробей хотел найти сонце чтоб всем было тепло ,  но ему это не как не удовалось.но один раз он увидел солнце и полетел за ним.оказалось что солнце заболело и по этому не греет землю.воробей вылечил солнце и птицы были рады и теперь если что-то случится все птицы звали маленького воробушка.

Марко Вовчок заявила про своє художнє кредо: змальовувати життя людей, покріпачений народ, позбавлений найголовнішого — волі. Так, в оповіданні „Козачка” зображено історію вільної дівчини Олесі, яка одружується з бідолахою-кріпаком, бо слухає голос свого закоханого серця. Олеся народилася в багатій козацькій сім'ї. Батьки дуже любили своє єдину дитину, випестили її, виростили життєрадісною, привітною, ласкавою. Дівчина закохалася у вродливого, але бідного парубка-кріпака Івана Золотаренка. Вона переконана, що щастя — не в багатстві, тому й міркує так: „ Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?” Проте, одружившись із кріпаком, Олеся відчула на собі весь тягар кріпацького життя. Пан насильно розлучив батька з родиною, матір — із синами. Навіть після смерті чоловіка вона не домагалася звільнення з кріпацтва, бо не знала закону, що вільна козачка після смерті чоловіка-кріпака могла стати незалежною. Бідолашна жінка помирає в невимовних стражданнях.

Оскільки джерело „Народних оповідань” — розповід людей про власне життя, то їхні історії письменниця змальовувала ніби зсередини, використовуючи голос самого героя. Відтак така задушевна розповідь-сповідь розкривала його духовний світ, найпотаємніші думки, почування, мрії. Найчастіше такими оповідачами виступали жінки-селянки, найбільш принижені й зневажені в суспільстві („Сестра”, „Одарка”, „Викуп”, „Ледащиця”, „Горпина”).

У „Народних оповіданнях” сам український народ заговорив про свої страждання й надії на визволення. Уже не окремі вади злих панів, як у творах Г. Квітки-Основ'яненка, а весь несправедливий лад заперечується у творах Марка Вовчка.

Ця гуманістична тема продовжується в повісті „Інститутка”. Марко Вовчок почала писати її ще в Немирові на основ життя та побуту в панських маєтках. Перша назва цього твору — „Панночка”. Повість у перекладі І. Тургенєва вперше була надрукована в журналі „Отечественные записки” 1860 р. Її український варіант з'явився в журналі „Основа” 1862 р., як уже згадувалося, з посвятою Т. Шевченку.

Ідейно-тематичні домінанти центрі твору — доля села напередодні скасування кріпацтва. Письменниця зображує людей, які не лише мріють про волю, а й виявляють непокору, протест проти сваволі поміщиків. Цим вони близькі до Шевченкових героїв.

Головна тема повісті — змалювання підневільного, безправного становища кріпаків.

Марко Вовчок розмірковує про вроджене почуття волелюбності українського народу, показує повну протилежність у поглядах на кохання і шлюб панів та кріпаків, згадує про солдатчину як каторгу, про нелегке життя наймички в місті.

Для розкриття ідейно-тематичного змісту твору Марко Вовчок використовує прийом антитези (протиставлення). Це протиставлення подвійне: світ безправ'я кріпаків — світ паразитичного життя кріпосників; доброчесність і гідність людей з народу — користолюбство, жорстокість поміщиків.

Ці світи представлено двома поколіннями панів і двома поколіннями кріпаків. Молода пані змальована ще жорстокішою, ніж стара. А молоде покоління кріпаків, на відміну від терплячої старенької бабусі, здатне на протест, на відстоювання своїх людських прав.

„Любо на волі дихнути!” — цими словами Устини можна визначити провідну художню ідею цієї повісті.

Объяснение:

Людина – творіння природи, її унікальна і розумна частина. Природа й людина взаємопов’язані і впливають одна на одну.

Людина живе в оточенні тіл природи. Рослини дають їй продукти харчування, корм для свійських тварин, сировину для промисловості, речовину для виготовлення ліків тощо.

Тварини забезпечують людину цінними продуктами харчування. Вони є зручним видом транспорту у важкодоступних місцях земної поверхні (гори, пустелі) і в сільській місцевості. Хутро, шкіра та вовна деяких тварин забезпечують людину теплим одягом.

У давнину люди майже повністю залежали від природи. З часом, вивчивши природу, вони навчилися не лише пристосовуватися до неї, але й активно змінювати її в бажаному для себе напрямі. Вплив господарської та інших видів діяльності людини на природу зростає з року в рік. Доволі часто цей вплив завдає невиправних змін природі. Через активну й не завжди раціональну діяльність людина все частіше стає причетною до зникнення представників живої природи – тварин і рослин. Надмірне промислове будівництво, осушення заболоченої місцевості, вирубування лісів призводить до зникнення рослин і тварин на великих площах.

Господарська діяльність людини, як правило, негативно впливає на природу. Промислові підприємства забруднюють своїми відходами воду, повітря, ґрунти. Кількість викидів забруднюючих речовин за останні десятиріччя значно збільшилася. Наприклад, обсяг води, забрудненої промислово-побутовими відходами, становить понад 16 % річкового стоку. Спалювання палива призводить до щорічного викидання в атмосферу понад 1 млрд. тонн продуктів неповного згоряння. У великих містах щороку накопичується величезна кількість побутового сміття, знищення якого становить значні труднощі.

Основні райони забруднення – це міста й промислові центри. Зосередження промислових підприємств, сотень тисяч автомобілів на обмеженій території призводить до збільшення запилюження й загазованості повітря. Концентрація пилу в місті є в 150 разів вищою, ніж над океаном, і в 15 разів вищою від сільської місцевості.

Основні райони забруднення – це міста й промислові центри. Зосередження промислових підприємств, сотень тисяч автомобілів на обмеженій території призводить до збільшення запилюження й загазованості повітря. Концентрація пилу в місті є в 150 разів вищою, ніж над океаном, і в 15 разів вищою від сільської місцевості.

Людина, втручаючись у природу, повинна пам’ятати, що природа залишається єдиним і незмінним джерелом усіх багатств, які потрібні людині для існування. Тому головний обов’язок кожної людини і всього суспільства в цілому – це дбайливе ставлення до природи, збереження представників рослинного і тваринного світу.

Зберегти природу, примножити її багатства – справа державної важливості. Тому й приймають у нашій державі закони на користь збереження природи. Важливу роль у цьому відіграють природоохоронні території. Це заповідники, національні парки й ботанічні сади, яких в Україні чимало. На цих територіях забороняється вести господарські роботи, полювати на тварин, збирати насіння й плоди рослини.

Объяснение: