Хто з героїв твору до багачів горнувся, а на голоту дивиться згорда, зоч сам вийшов з бідноти? ( хіба ревуть а) чіпка б) батько чіпки в) грицько г) максим

Ответ б)

Ь, немає письменників, які б не писали про кохання. пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість. як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя. пригадую уроки української літератури, прочитані в школі класичні твори, і перед очима постають персонажі улюблених книг, автори поетичних і прозових творів, які не оминали теми кохання. бо його, мабуть, оминути неможливо. згадую безсмертного тараса шевченка, його романтичні «тополя», «катерина» згадую і такі пісенні, такі прекрасні, хоч і трагічні, почуття івана й марічки, соломії та остапа з творів михайла коцюбинського («тіні забутих предків», «дорогою ціною»), і велику любов марусі чурай, що «чолом сягала неба» (ліна костенко, «маруся чурай»), і світле кохання лукаша і мавки (леся українка, «лісова пісня» і багато-багато інших. ось книжки геніального івана франка. серед його творів любовна лірика посідає далеко не останнє місце. та й у прозі франка тема кохання є важливою. прозові твори, наприклад, повість «захар беркут», які читаються на одному подиху, потім хочеться перечитувати ще не один раз. у цьому історичному творі є все — любов і ненависть, героїзм і зрада, мудрість і недолугість. усе, як у житті. ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творах української лі книги на моїй полиці ніби оживають, просяться до рук, промовляють: «власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає кохання в житті людей».

Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.     ідея: возвеличення долі, яка т. шевченка впродовж всього його життя.     основна думка: «учись, серденько, колись / з нас будуть люде»; «слава — заповідь моя».         жанр: філософська лірика.вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.  літературний рід: лірикаметафори: зерно неправди.епітети: п'яний дяк, друг вбогий, нелукавий.