Яка головна думка вірша г. сковороди "всякому місту звичай і права"?

Увірші «всякому місту — звичай і » г. сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. у ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. у творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. цей вірш виконується як пісня, використаний і. котляревським у п'єсі «наталка полтавка». 

Чекіст- людина безсердечна, жорстока, холоднокровна, безжалісна, фанатик. чи не так? не в цьому випадку. це стосується нашого героя тільки з одного боку, а з іншого - він звичайна мрійлива та романтична людина, котра ніжно любить свою матір. м. хвильовий гостро підіймає конфлікт цих двох свідомостей чекіста. оточуючі дійсність у новелі доволі розмита, а все тому, що зосередження йде на внутрішню сутність та стан оповідача (я). головний герой називає себе "справжнім комунаром", коли у той же час називає справу, якою займається "чорним брудним ділом". виконуючи брудну роботу він тішить себе тим , що "так треба" і що він служить "правому ділу", але є миті, коли все це стає нестерпним , коли людяність бере верх. тоді він подумки шукає порятунок біля своєї матері. чекіст постійно намагається зробити вибір між добром і злом, між людяністю і служінням абстрактним ідеалам. а усвідомлення цієї внутрішньої роздвоєності робить вибір нестерпно важким. підсумовуючи, хочеться сказати, що новелу "я (романтика)" слід сприймати, як попередження про непоправну втрату гуманізму на шляху до обраних людиною цілей.

Жанр: медетація, в якій автор осмислює недолю свого «занапащеного, нещасного краю» , під’яремне життя в якому викликає і сором, і жаль, і сльози.  ідея: о сліз таких вже вилито чимало,-                 країна ціла може в них втопитись;                 доволі їм вже литись,-               що слози та, де навіть крові мало … — це заклик до дії за визволення рідного краю. сльози – ключове слово у поетичному   тексті, однак значення щоразу увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом україни, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз , що ллються від безсилля. яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і мужній тон»(м.зеров), співчуття патріотки до страждань нації реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.