Скласти 3-4 віршики-побажання приємної, гарної ночі

Сонце спати вже лягає, місяць землю освітляє. зорі поряд з ним гуляють, до віконця . спати, сонечко, лягай, очки міцно закривай. хай тобі присниться казка, від дівчини ніжна ласка. спи, мій хлопчик, засинай, в гості в сні мене чекай) ось вже ніч прийшла до нас і лягати в ліжко час. зручно в ліжечко лягай і бажання загадай. щоб тобі приснилась я, і незвідана земля. будем разом там гуляти, наше щастя виглядати. хлопчик мій, лягай вже спати, і мене в сні виглядати) заснули вже усі звірята, заснули пташки-снігурята. лиш ти не спиш, і я не сплю плекаєм мрію ми свою. і мрія в нас - на двох одна, найкраща в світі є вона. давай вже очі закривати вже пізня ніч, вже треба спати. всі мрії збудуться в  ві сні я - снюсь тобі, а ти - мені) добраніч, сонечко моє, пора лягати спати. годинник північ вже проб*є, нема чого чекати. вже день минув, настала ніч. та є й у ній цікава річ - безмежні сни, приємні мрії там збудуться усі надії. кохана в сні прийде до тебе, і буде там заради тебе. тож закривай, мій котик, очі бо сон повіки вже лоскоче.

ответ:

басня-один из древнейших жанров.  

в греческой уже гезиоду (ок. 800 л. до р. х. ) и стезахору (vi в. до р. х. ) приписывается авторство нескольких басен, но самым знаменитым баснописцем слывет эзоп, по происхождению фригиец; его басни (все изложены прозой) отличаются необыкновенной отчетливостью, ясностью, простотой, спокойствием и остроумием, поэтому неудивительно, что они уже рано широко распространились по всему тогдашнему цивилизованному миру, переделывались в продолжение многих веков вплоть до наших времен и теперь в переделках и переводах составляют достояние каждой, хотя бы еще мало развитой .  

 

из греческой прежде всего перешли басни в сирийскую, затем в арабскую (локман) , армянскую, еврейскую, индусскую (бидпай, или пильпай, и многие другие) . басни эти на греческой почве долгое время переходили из уст в уста, пока не были собраны в первый раз димитрием фалерийским ок. 300 г. до р. х. затем в i или ii в. после р. х. бабрий переделывал эти прозаические басни в холиямбические стихи; в ix в. магистр игнатий стремился вылить басни эзопа в коротенькие (из четырех строчек) стихи. с течением времени, особенно на византийской почве, басня принимает все более и более дидактический характер, который почти совершенно убивает наконец описательную сторону; такими представляются басни эзопа в сборнике xiv в. , написанном монахом максимом планудом.  

 

латинский перевода басен эзопа был сделан в первый раз в i веке после р. х. федром, который, тоже по образцу эзопа, составлял новые басни стихами. оригинальный сборник федра в течение средних веков был забыт и издан в первый раз только в 1596 году. но в х веке какой-то неизвестный писатель пересказал в прозе некоторые стихотворные басни федра, и этот прозаический сборник избранных басен федра был популярен в прежние века п. з. "aesopus" .  

 

в басня известна с давнего времени. знаменитое произведение восточной фантазии — басни бидпая, или "стефанит и ихнилат", через византию сделавшееся достоянием южнославянской письменности, в xv-xvi стол. уже пользовалась популярностью среди книжников. не менее хорошо были известны им и басни эзопа, лицевое житие которого, украшенное множеством замысловатых анекдотов и остроумных изречений, охотно переписывалось в xvii ст. , а в xviii обратилось в народную лубочную книгу. в 1731 г. кн. а. д. кантемир написал в подражание эзопу шесть басен; около того же времени явилось "несколько эзоповых басенок (51), для опытка гекзаметрами", составленных в. к. тредиаковским. а. п. сумароков переводил уже лафонтена (фр. ) и сочинял оригинальные басни, довольно грубые по языку и содержанию. и. и. хемницер (1744—84) переводил лафонтена и геллерта; оригинальные его басни отличаются простотой изложения и замысловатой, подчас — злой наивностью. почти исключительно переводчиком французских баснописцев (лафонтена, флориана, ламотта, арно и др. ) был и. и. дмитриев (1760—1837), который, по словам мерзлякова, "отворил басням двери в просвещенные, образованные общества, отличавшиеся вкусом и языком". его 40 басен написаны в течение 1803—4 гг. и высоко ценились современниками, которые, впрочем, с удовольствием читали и совершенно иные по духу и выражению оригинальные басни а. е. измайлова (1779—1831), отличающиеся естественностью. последним и гениальнейшим представителем басни не только в , но и во всемирной является и. а. крылов (1768—1844). его басни (200) неподражаемы по оригинальному, вполне народному языку и меткому остроумию; они сделались едва не самой популярной книгой в россии, с детства хорошо знакомы каждому и переведены на многие иностранные языки. крылов довел обработку этого вида поэзии до высшего совершенства, и после него уже ни один писатель не брался за басню.

объяснение:

другий цар із роду романових олексій михайлович ставився до україни як до завойованої території. почалось з нього, а закінчилось масовим винищенням українців і сплюндруванням національної душі. українська нація опоганилась під впливом чужих поглядів, чужої науки, чужої культури. і це було неминуче через чуже панування. а коли не було чужого панування, то треба було обціловувати «власть імущих», як це і зробив за час своєї влади в. щербицький, заборонивши друкувати українською мовою навіть афіші. тому-то п’єса миколи куліша «мина мазайло», темою якої є міщанство та українізація, на сьогодні досить актуальна. п’єса присвячена питанням національного відродження україни.

в особі мини мазайла автор висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, мови, культури. мазайло намагається копіювати «все російське», категорично заперечує все українське, готовий вбити рідного сина, який не дає йому змінити прізвище. мина говорить, що «українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». він прагне стати «порядочним человеком». усе ніби було вірно. все підпорядковано часу. та раптом політика уряду змінилась. а скільки разів вона змінювалась? ось і не збіглися плани мини з політикою уряду — було поставлено «претворяти у життя українізацію». «і звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця м. м. мазайла-мазєніна…»

час, час, час. пристосування до умов часу. коли глянути в класні журнали (декілька років тому), то майже всі росіяни. а сьогодні? всі мої друзі вже українці. ну, хіба не мазєні так чому ж не актуальна п’єса?

та хіба ж ми винні в цьому? латиш, поляк, американець, француз, азербайджанець чує рідну мову з першої секунди життя. а потім середовище, школа, вузи і таке інше його рідною мовою. радіо, телебачення, реклами, афіші — його мовою. і немає постанов про вивчення чи невивчення рідної мови. і немає того, що рідна мова звучить три години на тиждень.

більше не хочу повертатись до героїв твору. хочу відзначити, що м. куліш любить рідну мову і дуже красиво про неї говорить. але це далі. бо не можу обминути дядька тараса. найперший слов’яно-український словник 1596 року лаврентія зизанія тустановського він знає, і гетьманів україни, і всіма силами намагається не дати мазайлові змінити своє прізвище. йому не байдуже українське мистецтво, він не хоче, щоб загинула така мелодійна мова. але дядько тарас не зміг перемогти у нерівній битві, йому лише вдається залишити корінь «маз», який нагадуватиме про славне минуле.

а тепер до мови. із твору видно, як у куліша боліло те, що одна з наймилозвучніших у світі мов — його рідна українська мова — стала пасербницею у своєму домі. чому українська мова на своїй землі опинилася на задвірках? у комедії він розкрив, що причиною незавидного стану української мови є русифікація, що породила нігілізм, зневіру в престижність нашої мови. його завданням було пробудити почуття національної самоповаги, сприяти виродженню мови, а також духовності, культури.

у різних епізодах в оригінальній формі письменник розкриває багатство, красу, національну своєрідність і неповторність української мови. наприклад: «твої очі нагадують два вечірні озерця в степу». яке прекрасне порівняння! епітет «бразолійний» — темно-синій, а слово «бринить»… «орел бринить. це означає — він високо, ледве видно — бринить». «можна сказати — озеро бринить. а от іще кажуть: сніжок бринить…» «або кажуть — думка бринить. це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить». «спів бринить! це, наприклад, у степу далеко ледве чути пісню…» «губа бринить. так на селі кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче».

цим мова ніби говорить: «подивись, яка я багата та красива».

або, навпаки, куліш показує економію мовних засобів у порівнянні з російською мовою. по-російськи: «ночью при звездах не спится», а українською — «зорію». одним словом передається те, що російською мовою п’ятьма словами.

куліш радить учитися мови на зразках народної творчості — піснях, думах, де наша мова збереглася в її первозданній основі.

порушено в п’єсі і питання культури мовлення. куліша непокоїть вживання нашої мови в засобах масової інформації, на афішах, у кінофільмах.

— от, наприклад, написи в «звенигорі» — краса! стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані! а подивіться ви на написи по інших картинах. олива з мухами! немов навмисне жують таку прекрасну, таку милозвучну мову… (мокій говорить).

правдиво й яскраво в п’єсі передано питання відродження української мови і поруч — зневажливе ставлення до неї: «хохлацька мова», «порепана», «засіб зробити з мене провінціала».

чи не доводиться нам чути щось подібне і тепер?

отже, розглянувши всі ці питання, можна сказати, що микола куліш актуальний саме на сьогодні. він примушує нас думати над тим, як відстояти свою мову, культуру, історію, як відродити україну.