Мне нада акра вирш прочто небуть талько не имена можна про какойта притмет спасите мне на завтра )) и : -)

Шумливий плац, майдан а чи глухий провулок, коли стоїть вона, рідніші нам; освячена трудом, завжди кипить, як вулик, - ласкавий і суворий світлий храм: адже писались тут і перша буква й нулик! хто вона? не відгадав? притих? відгадка майже поруч: підкаже акростих - у загадці ліворуч!

Валентина ульянова  знаток  (373)  1 год назадідейно-художній аналіз:   вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем павла тичини. 1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю чернігівщини. проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.  вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „сонячні кларнети”.  за жанром – це шедевр інтимної лірики.  темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання  ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, отже, уславлення гармонії.  ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. і тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!   головних героїв тут цілий ряд. безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя.  композиційно вірш поділяється на дві частини. обидві починаються риторичними питаннями. спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. простір враз стає – місяць, зорі а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’ але як же вночі вони спі  навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „а солов’ї ” красномовні три крапки, чи не так?   художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. але головним, я вважаю – протиставлення. природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. присутня синекдоха „дідугани” (дерева)  римування:   яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне (перевірте)  кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. якщо вже і писати про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!

Прийшло літо… у садах, гаях, лісах рясно забуяли цвітом квіти, зазеленіли трави. сонечко, щодня виходячи до праці, додавало їм сили і зігрівало своїм промінням. від цього квітки ставали іще кращі і виблискували різними барвами, купаючись у промінчиках сонця. та не довго їм було так весело, приятель сонечка дощик десь забарився і настала в тих краях посуха. один лише дзвоник, що ріс на лісовій галявині, намагався втриматися із усіх сил, зберігаючи у своїй чашечці краплинку роси, що залишилася від одного дощового ранку. та не задовго і його сили підупали. краплинка ставала все меншою і меншою, здавалося що ось і її не стане. зажурився дзвоник, а ще більше засмутилася краплинка, дивлячись на те, як все нижче і нижче опускається голівонька дзвоника. сумно стало краплинці і вона заплакала… і диво! , дощик почувши плач своєї донечки краплинки засмутився і собі і.. потекли тоді рясні краплини дощу на землю. як же зраділо усе довкола! трави і квіти попіднімали свої голівоньки і піднесли свої погляди до неба і до соне єї любові.