Скласти план по всiм роздiлам тексту "збентежена вечеря" олена пчiлка!

1. турботи на свят -вечір.2.хрещена мати3.престороги оксені.4.у панів.5.мужицький звичай.6. панська вечеря.7.холодна8.свирид9.кутя простолюдинів.10. п'ятак11.розгніваний йшов омелько додому.12. образа.

Ябула малою горда, —

щоб не плакать, я сміялась.

леся українка

кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. відома українська поетеса леся українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби. у лесі було двоє братів — михайло і микола та три сестри — ольга, оксана, ізидора. всі діти жили дружно. батько — юрист п. а. косач та мати — письменниця олена пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. в сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї. тому перші ігри лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. вони часто гралися в жанну д'арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. найчастіше ці ігри відбувалися у старому луцькому замку, адже родина тоді жила на волині. та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. вони найчастіше були неписьменні. маленька дівчинка , як могла: вчила їх грамоти. з самого дитинства леся виявляла наполегливість і мужність. вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. їй забажалося проникнути в таємниці луцького замку, тому почала збирати перекази про нього. леся була дуже терплячою. ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші «як дитиною, ». вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче. власний біль леся вміла тамувати. зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних » а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися. одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію «мрії». ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: «ти мене убити можеш, але жити не примусиш». бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:

хто живий у сьому замку? хто тут має серце в грудях?

другом будь, зійди на вежу,

подивись на бойовисько.

подивись на бойовисько,

хто кого перемагає?

ці мрії оживають і в уяві лесі. і їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. лише поворушити рукою не кайдани. лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій: хто живий? зійди на вежу,

подивися наоколо!

вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів леся українка.

з самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — лесею. повне її ім'я лариса петрівна косач. мовознавці стверджують, що ім'я лариса походить з давньогрецької мови. одні вважають його походження від слова, що означає «приємна», інші — від слова «чайка». у житті леся українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. але в поезіях відкривалася інша леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.

Село находилось на правом берегу реки Самары, недалеко от Днепра. Оно ничем не отличалось от других украинских сёл того времени. Жители села не могли похвастаться хоромами, потому что жили страшные времена татарских набегов на Украину. Никто из казаков не был уверен в завтрашнем дне, поэтому за роскошью не гнались.

В жил славный казацкий род Судаков. К тому времени семья состояла из 7 человек: семидесятилетний дед Андрей, сын Степан с женой Палажкой, дети — пятнадцатилетний Павел и тринадцатилетняя Анна. Старший брат Пётр давно уехал в Запорожье

Дед приучал Павлика к рыцарскому ремеслу: ездить на лошади, бросать копьё и аркан, стрелять из лука, орудовать саблей. Он рассказывал об обычаях казаков и их приключениях. Павлуша многому научил и сестру Анну, а та защищала брата перед родителями.

Как-то в воскресенье вечером дед Андрей почуял что-то неладное. А ночью церковный колокол забил тревогу. В село ворвались татары, подожгли дома, стали ловить девушек и парней. Крестьяне защищались, как могли, но пали под ножами татар, среди них дед и мать Павлика. Анну и отца нападавшие захватили в плен. Павлика ударили по голове, когда он бросился защищать сестру. Придя в себя, парень отвязал татарского коня, выскочил за ограду и помчался в степь. Вдогонку ему полетели стрелы. Одна стрела ранила его.