Тема, iдея, жанр, не знаю, ким — дияволом чи богом — дано мені покликання сумне: любити все прекрасне і земне і говорити правду всім бульдогам. а часто хочеться закрити очі кляті, забути все і в затишку глухім кубельце звити, завести свій дім, щасливим бути, як дурак на святі. та тільки серце, серце ненавмисне пекучим болем душу мені стисне і відчаєм її наповнить вщерть. і шепче хтось (можливо, совість власна): — не йди туди, дорога то нещасна, то не життя, то смерть.

Це роздум, повчання заповзята метафора

1. втілення в образі остапа мандрика прагнення народу до волі (у кріпацтві звичайні селяни стали панським товаром; розповіді діда про козаків, про січ; мрія про щасливе подружнє життя; рішення пана розлучити його з коханою; прагнення до волі, нестерпне життя у пана примушують до втечі з дому; разом з оксаною долають багато перешкод; здобув волю, але не здобув щастя).  2. соломія — жінка, що уміє боронити себе (смілива, мужня, любляча, рішуча: втекла від пана, щоб разом з остапом розділити долю — це вияв жіночого свободолюбства, прагнення моральної волі; вона жертвує своєю красою — косами, готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити коханого; вона потонула з надією, що остап здобув волю; в образі соломії втілена вічна тема кохання).  iii. дорогою ціною здобути бажану волю (соломія загинула, половина душі остапа  навіки залишилася в дунаї; воля без кохання — це не щастя). 

Зупинитеся на мить, відірвіться від своїх нескінченних справ і подивитеся на сивих голів ваших батьків. згадаєте, як часто або як давно ви їм говорили про те, що любите, коли останній раз їм або приїхали їх відвідати? мої батьки не зовсім ще старі, однак, голова вже присипаний павутинками сивини, у їхньому погляді читається мудрість років і помилки юності, однак не вгасає світло. які веде нас по життю, показуючи безпечні шляхи. їхні руки назавжди залишаться теплими й притискають до грудей, а слова напуття, які вони нам давали, а ми ними зневажали, віддрукуються в нашій пам’яті після того, як їх уже не станетреба берегти ці моменти зараз, коли ми ще можемо підійти й поговорити, обійняти й сказати найважливіше. подивитися їм в очі й попросити прощення, може навіть і немає за що, але коштує, адже ви ще не знаєте, яке ви чекає майбутнє, які помилки ви ще зробитеся