Не можу написати акровірш зі словом ліс іть мені будь ласка

Лише зайдеш у нього ти - і зразу ж радісно стає, співають пташки навкруги.

Жил-был на свете мужчина. статный такой мужчина, красивый, умный. по утрам ходил в спортзал, работал весь день, читал много. богатым мужчина был, ведь с самого детства говорили ему, что парень должен силу иметь и материальную обеспеченность. книги ему покупали в детстве, старались привить любовь к чтению и наукам. «ведь мужчина обязан быть умным! это девочкам позволительно жить глупышками, а ты-то! » — постоянно твердила ему мама. мальчик слушал и внимал каждому слову, впитывал в себя, словно губка. родители не могли им нарадоваться — вот какой защитник и кормилец растет! но все изменилось в один момент, когда мальчик захотел поиграть с куклой своей сестры. «ты что, девочка? ! брось это немедленно! боже, где я промахнулась? » — причитала мама, а отец хмуро стоял в стороне. «мальчик, ты должен играть с машинками, а не бабскими игрушками! тебе нельзя быть бабой! ». ничего не понял тогда расстроенный мальчик, но вразумил, что быть девчонкой — стыдно. с этого дня он всячески пытался избегать слабости, потому стал считать девочек непригодными для общения и сосредоточил все мысли на самореализации.жила-была на свете женщина. милая такая, хорошая, элегантная. по утрам ходила в салон, весь день проводила в спортзалах, а вечерами зарабатывала няней. все старалась мужа найти, да поскорей. с детства мечтала об этом женщина, ведь привили ей нежность и слабость, а стержня не дали. «девушка должна мужа найти, а уж потом рожать! » — говорила ей семья. понимала девчушка, росла и пыталась быть как мама — легкая, кружевная снежинка. на горе свое, любознательной была — ведь все изменилось в один момент, когда девочка, прочтя умную книгу, рассказала о ней брату. рассерженный брат закричал на нее, затопал ногами и сказал, что ум — не прерогатива женщин. «тебе нельзя быть похожей на мужчин». ничего не поняла тогда расстроенная девочка, но вразумила, что нельзя ей хвастаться знаниями, ведь тогда мужчины будут ее бояться. с этого дня забросила девчонка книги и стала все время уделять внешности, да модным журналам.как-то раз, решила женщина пройтись в кафе, от суеты будничной отдохнуть, попить любимое латте. да как на совпадение, встретила она нашего мужчину возле того же кафе, как раз у двери. мужчина, увидев прекрасную незнакомку, автоматически приотворил перед ней дверь, про себя пробормотав нечто недовольное. девушка подумала, что он обращался к ней и спросила: — вы о чем? не понял мужчина сначала, удивленно уставился на нее.— да так, спешу, а тут еще и вам двери открывать надо. счастливый пол, о, женщины! — демонстративно закатил глаза мужчина.— неужто вы настолько несчастны? — еще как! вам же не нужно каждый день поддерживать свою репутацию успешного в обществе, не нужно зарабатывать и вкалывать как лошадь. попкой вильнул, волосами взмахнул — и на тебе айфон, шубу, машину.— разве? я думала, это женщинам тяжелее живется. ведь сколько усилий тратится на сохранение молодости и красоты молодой! а косметика? а фитнес? нельзя терять товарный вид, общество это ценит.— но не более, чем достижения мужчин, — ухмыльнулся тот, все отходя от двери. они и не заметили, как за диалогом оказались на расстоянии двадцати шагов от кафе.— нет уж, увольте. женщинам труднее живется. вам, мужчинам, можно делать все, что захочется, а девушка должна быть невинна и девственна. не дай бог с кем-то переспать до свадьбы…— а армия? девушки только и делают, что красятся и рожают детей, но отдуваться на войне приходится мужчинам. ранения и так далее.— но ведь девушкам и девочкам нужно уметь сохранять фигуру и радовать глаз мужчин. это трудно, особенно когда люди предъявляют высокие критерии. ну, а слабость? — слабый пол на то и слабый. мы постоянно защищаем вас, нас с детства учат этому.мужчина вздохнул, а женщина задумчиво посмотрела по сторонам.— вас послушать, будто вы — извечные жертвы, — сказала женщина глубокомысленным тоном.мужчина почесал голову.— жертвы чего? общества? ведь мы оба делаем то, что надо… — он запнулся. что-то было не так в его словах.— а что ж надо? — тихо спросила женщина, склонив голову.повисла тишина, изредка прерываемая гудками машин. — так значит, мы оба… жертвы? — одновременно прошептали они.

Далеко від рідної землі настуся виявила риси характеру, притаманні українцям. на недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість — одна з найвиразніших рис українці літературному й музичному обдарованню. майже сорок років  роксолана  потрясала безмежну османську імперію і всю європу. це був її тріумф. вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським .настя — символ україни, а дівчачі співанки, які припливали до неї з рога-тинських вечорів у стамбул, — символ чистоти її душі, ніким не вбитої пам’яті про рідну землю.пізніше, уже набувши життєвого досвіду, збагативши свій розум філософією, вона збагне, чому турки мають землі, церкви, багатство, а українці — ні. вона переконається, що впродовж усіх років проживання далеко від батьківського дому, думала про матір-неньку, чинили все в дусі свого народу. українські традиції роксолана переносила на схід. ось історична довідка як один із доказів. коли роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги сулеймана до його гарему молоду красуню. роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в україні «один муж, одна дружина і на все життя». і сулейман погодився з ель хуррем і залишився вірним їй до кінця своїх днів. та про це о. назарук не пише.розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену борот ьбу, звертаючи свої погляди в бік україни, з постійною думою про їй. та досягти вершин не зуміла. не було нероздільного нп’язку з україною, зі своїм народом. виходить, що її боротьба індивідуальна, особиста, без опори на народне коріння… така боротьба не забезпечує перемогу. і все ж, ми шануємо роксолану. вічна нам’ять цій фізично й морально сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці — це сильна самобутня нація, яка має  майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. у нутрі серця свого вона мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.в українському дусі роксолана хотіла виховати й своїх дітей, мріяла про те, щоб вони у своєму життя керувалися українськими чеснотами. перебуваючи в єгипті, ведучи розмову з євреями, вона переконалася в тому, що в кожного народу є свої святині. а пісня, звертаючись до сина, зазначила: коли будеш на престолі, не забудь передати єрусалиму мур плачу.до речі, згідно з історичними даними, селим подарував євреям мур плачу. однак (це теж з історії! ) ще до фізичної смерті боязида (він став п’яницею) вона не могла не бачити, що діти остаточно перекреслили те, що вона вимріювала й виснаджувала. це клало край її сподіванням — вона зрозуміла, що боязид належить не їй, що її земля йому чужа. така закономірність, діти виховувалися в сувррих умовах османської імперії.