Чим міф відрізняється від оповідання

Міф  це  розповідь що передає  уявлення нашихи  далеких предків про створення  світу  його будову    пробогів і демонов різних  фантастичнихи істот. а  оповідання це невеликий прозовий  твір про якусь подію з життя  одного чи кільког героїв  протягом короткого проміжку часу.       а тепер порівняй міф з оповіданням.

Ой внучку, розкажу я тобі одну історію, але ти вмостись позручніше, і уважно слухай. був тарасику твій дідусь колись маленький, і таким шибеником я був, що й непередати. бувало сосідка приготує своєму чоловіку кашу, тай поставить на підвіконнику щоб остигла, а я підкрадусь тай насиплю туди повну жменю піску. а як чоловік прийде те скуштує, то наробить такого каравулу що горобець три дні боїться на хату сідати. ой ну й дісталось мені тоді від матінки, повік незабуду. але це ще друбниці. були в мене казуси і гірші. одного разу я зі своїм сосідом миколкою, бродили по дворі, і як то кажуть щукали пригод на свої голови. понишпоривши по всім кущам та яблазивши всі покинуті хати на нашій вулиці, і незнайшовши зовсім нічого цікавого ми засумували і присівши на лавку ми стали гадати що робити далі. тільки присівши ми з другом почули якийсь жахливий, тухлий запах. а коли ми піднялись з лавкити, то побачили під нею, дохлого кота. нас навіть передьорнуло від його вигляду. його очі були налиті кровю, шерсть скойовжена, дотогож він мав лише три ноги. ось тоді мені в голову прийшла, як мені тоді казалось, геніальна ідея. в нас га кутку в той час була лише одна кирниця на 13будинків, ось ми і вирішили познущатись і вкинули дохлого кота туди. хто ж міг знати, що за нами спостирігає дід петро. за цю проказу нам дісталось серйозно, сосіди подумали і вирішили що тепер ми тиждень будемо носити воду з другої вулиці всім сосі. -ось так тарасику, нас покарали, повік незабуду.

•«треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. а хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі » (дід дем’ян) •              « треба щось робити, охоче дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». (михайлик) •              «в її устах і душі «насіння» було святим словом. і хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками-нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю». (мати михайлика) •              «з двору наполохано виходить у рам’ї, у розтоптаному взутті глибокоока, ще молода жінка, її погляд шукає землі, а розгонисті брови летять угору. інка зупиняє потрісканими пальцями поправляє хустинку, а в її чорних очах закипають темні » (жебрачка) •              «біля самого вориння з козубом у руці стояла чорнява худенька дівчинка років восьми, очі в неї карі, з краплинами роси, рум’янці темні, а губи відстовбурчились рожевим потрісканим вузликом і чогось радіють собі». (люба) •              за яку книжечку « я віддав безсовісному крамареві аж п’ять крашанок…» (« три торби реготу»)