Відгук про картину якогось художника (любого) в якій буде зображено т.г. шевченко

Творчість костянтина олександровича трутовського завжди була пов'язана з україною. більшість його картин написані саме на українські сюжети: «весільний викуп», «побачення», «у місячну ніч» та інші. це й не дивно з огляду на те, що дитинство майбутнього художника минуло на харківщині. початкову освіту він здобув в одному з приватних харківських пансіонів. навчаючись вільним слухачем у академії мистецтв, художник познайомився з д. григоровичем, ф. достоєвським. незабутнє враження справили на нього твори м. в. гоголя та т. г. шевченка. може, тому у його картинах так багато гоголівського і шевченківського. у 1850 році художник їде на україну, і тут з'являються його найбільш відомі картини «бандурист», «на церкву», «лірник у селянській хаті». так поступово розкривається душа україни, її народу. не дивно, що після численних побутових сюжетів із життя українського селянства художник приходить до думки зобразити т. г. шевченка. адже в образі великого поета втілена душа багатостраждального великого народу з древньою історією. саме так сприймаємо ми картину «т. г. шевченко з кобзою над дніпром», написану у 1875 році.  на першому плані т. г. шевченко, що сидить на старій колоді, задумливо похиливши голову на кобзу. які думки заполонили його, може визріває новий задум поеми чи легкого летючого вірша — картини рідної природи?   сидить він на високій кручі, з якої відкривається широка панорама дніпра з його пологими берегами, полів і садів його рідної україни. кожна травинка біля ніг великого поета промовляє до глядача знайомими пахощами рідної землі. кольорова гама витримана у спокійних тонах зеленого, жовтого, рудуватого кольорів. художник зобразив т. шевченка у звичайній селянській сорочці і штанях, на голові у поета шапка, яку носили чоловіки на україні здавна. він проста людина. він один із тих простих людей, яких знав і любив, для яких працював і страждав усе життя. і разом із тим це людина могутнього інтелекту, якій доступне розуміння життя. усе це написано на його обличчі, не стільки засмученому, скільки задумливому. його постать вражає природністю, величним спокоєм і гідністю. але вже другий погляд на картину дарує відчуття безмежного простору, поданого на другому плані. там вдалині видніється церква, а село, мабуть, потонуло у густих садах, що зеленню вкривають велику частину дніпрового берега. а там, наче у туманному мареві пастельних тонів ховаються нові безмежні далі. картина вражає величчю і спокоєм. вона спонукає зрозуміти, яке багатство дісталося нам — наша велика земля, цей дивний безмежний світ і на ньому наша україна, її культура та історія, уособленням якої є великий поет і мислитель землі нашої — тарас григорович шевченко. 

«заповіт» тараса шевченка є програмним твором автора, бойовою програмою для закріпаченого народу, неповторним поетичним заповітом у світовій літературі.

твір був написаний у грудні 1845 року, коли шевченко лежав хворий у переяславі у знайомого лікаря а. козачковського. літературознавець г. нудько писав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте «причини, що породили твір, крилися в тій суспільно-політичній дійсності, яку спостерігав і вивчав поет у 30—40-х » вірш починається звертанням поета до народу. у ньому висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, розірвуть кайдани і побудують нове суспільство. спочатку автор ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим па могилі, серед широкого українського степу. він хоче: щоб лани широкополі,

і дніпро, і кручі

було видно, було чути,

як реве ревучий.

дніпро тут символізує могутність народу. автор замість звичайного «реве дніпро» використовує тавтологію «реве ревучий», щоб надати образові сильнішого звучання, щоб підготувати читача до сприйняття думки про повстання. і одразу ж після змалювання картин природи звучить заклик до повстання: поховайте та вставайте,

кайдани порвіте

і вражою злою кров'ю

волю окропіте.

усі дієслова цього уривку стоять у наказовому способі, виражаючи волю автора, який спонукає інших до дій. висловлюється впевненість у тому, що все це буде здійснено, що народ обов'язково повстане й розірве віковічні кайдани. наприкінці вірша т. шевченко звертається до майбутніх поколінь, він ніби переноситься в нове суспільство, в якому не буде неволі й рабства. нову сім'ю народів поет називає великою і вільною. у «заповіті» звучать нотки й суму, й гордості, а найбільше — віри в перемогу, в те, що завтрашній щасливий день неодмінно настане, а щастя прийде тоді, коли дніпро « з україни у синєє море кров ворожу». мріє т. шевченко, як і о. пушкін у поезії «я пам'ятник собі воздвиг », прийняти шану від майбутніх поколінь. він пише:

і мене в сім'ї великій,

в сім'ї вольній, новій,

не забудьте пом'янути незлим, тихим словом.

у поезії «заповіт» відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевненість у неминучій перемозі. т. шевченко не тільки висловлює мрію про майбутнє, а й прагне уявити його собі, закликає до революційної боротьби.

** *через воду він проводить,а сам з місця вік не сходить.(міст)* * *по полю ходить, жне, косить,зерно молотить, хліба не просить.(комбайн)* * *хоч не літак, а крилатий,без крил не може працювати.(вітряк)* * *знизу клинзверху млин.тече водаа їй не біда.(парасолька)* * *і червона, й соковита,та гірка вона все літо.припече мороз – вонастала добра й смачна.  (калина)* * *кавунчики дрібненькі,смугасті та кисленькі,у колючки вбралисяі кущиком назвалися.(аґрус)* * *мов маленький м’ячик,висить, а не скаче,рум’яне, гладеньке,на смак солоденьке.(яблуко)* * *торох, торох,розсипався горох.почало світати –  нема що збирати.(зірки)* * *дерев’яний та довгенький,маю носик я гостренький.на білому слід лишаю,усіх діток потішаю.(олівець)* * *