Нечиста сила у сучасному житті твір будь ласка іть на завтра треба

Міфи, головними персонажами яких є представники нечистої сили – це ненауковий спосіб опису світу і, одночасно, система накопичених народом знань про світ. іншими словами, міфологія – це народний аналог науки. міфологія відповідає на ті ж питання, що і наука, але зі своїх позицій. міфологічні знання так само логічні, як і наукові, просто логіка ця інша. міф, на відміну від казки, не просто описує світ і пояснює, як він улаштований, але і дає вказівки, як потрібно і як не можна вести себе в цьому світі. щодо нечистої сили, яка досить часто зустрічається у міфах, легендах і казках, ділиться на кілька груп: духи роду та покровителі господарських будівель, духи природних просторів і небіжчики-люди – напівдемони. міфологія встановлює і правила спілкування з ними. у яких же «відносинах» з нечистою силою сучасна людина? результати різноманітних сучасних дослідження показують, що більшість опитаних – забобонні люди. більшість людей бояться нечистої сили. але при цьому більшість опитаних не бачать необхідності захищати себе від злої сили, що звичайно ж є протиріччям в їхніх поглядах. багато людей знають способи захисту від нечисті, але знання ці вони почерпнули з фільмів, книг і з чиїх-небудь оповідань.

Владимир Дрозд двадцатитрехлетним юношей выдал первую книгу новелл и рассказов ("Люблю синие зори", 1962) и сразу был принят в Союза писателей. Начав литературную работу как новеллист и продолжая изредка печатать новеллы, Дрозд постепенно утверждается как автор повести и романа.

Биография писателя - "сын колхозника из глухого полесского села" сразу после школы стал журналистом в районной газете, окончил университет, дорос до известного столичного писателя - вошла в его произведения как продуктивный литературный прием, устойчивый архетип его творчества.

Несколько особняком стоят в творчестве писателя романы-биографии "Ритмы жизни" (1974), "Дорога к матери" (1979) - о семье академика Богомольца, "Добрая весть" (1987) - о Ювеналия Мельникова, "малоросса" из Черниговской губернии, "росийськопидданого", одного из первых марксистов в Украине Все написано неиндивидуализированного словом учебника по истории с обязательными для литературного произведения "художественными картинками". Но это, можно сказать, случайные - тематически и жанрово - для прозаика романы вовсе не случайны в психологическом, мировоззренческом плане: в целом все его произведения можно разделить на две группы - такие, которые мог бы написать "кто-то другой", и такие, что их мог написать только В. Дрозд. С одной стороны - что-то бодренько и оптимистичное о колхозном селе (повести "Так было, так будет", "Новоселье", 1987), о неустанный справедливость советской юриспруденции ("Инна Сиверская, судья", 1983), о тех же героев-революционеров . С другой - произведения, которые мог написать только В. Дрозд и не имели "зеленой улицы": повесть "Оборотень", на всякий случай переназвана в издательстве на "Одинокого волка", шла к читателю двенадцать лет, "Ирий" - шесть; опубликован лишь в журнальном варианте роман "Катастрофа" (Витчизна. 1968. № 10) - более двадцати и т.д..

По глубине волнующе-достоверного самоанализа персонажа-писателя из романа "Спектакль" Ярослава Петруни, раздвоенного на "чиновника от литературы" и действительно талантливого литератора, который за неимением характера, чувство долга перед людьми, эгоизм, жизненные обстоятельства не смог себя реализовать, отчетливо прочитывается проблема раздвоения, расщепления творческого сознания самого автора.

Основные произведения - повести и романы "Маслины" (1967), "Семирозум" (1967), "Ирий" (1974), "Катастрофа" (1968), "Спектакль" (1985), "Листья земли", много новелл - изображают, повторяют, доосмислюють полесскую Йокнапатофа, малый вселенная, имеет все признаки большого мира, с центром в Пакула. Если кто-то из героев и вырывается за пределы этого мира, то за подтверждением своего бытия возвращается назад, в Пакуль.

Пакульского мир герой Дрозда, выходя за свои пределы - улетая в Ирий (Ирием называется первая остановка "отлета" автобиографического героя, городок, куда его, подростка, забирают дядя и тетя заканчивать школу), - то Андрей Литвин ("Маслины"), или Петруня ("Спектакль"), или Харлан и Шишига ("Одинокий волк", 1983) - берет с собой хотя бы и не хотел: он, мир, земля, навечно занесен в его душу и память. Каждый возвращается в Пакуль - физически или мысленно, как возвращаются птицы из теплых краев, как возвращается туда сам автор в своих произведениях. Пакуль - место, откуда берет начало и где завершается мистерия человеческой жизни Дроздов героя, эдемский сад его невиновности (грехопадения происходит за пределами мира Пакула) и долина плача, раскаяния и искупления, куда возвращается его душа на страшный суд совести.

Могила Владимира Дрозда на Байковом кладбище

С произведениями В. Дрозда, такими, как повести "Ирий", "Замглай", "Баллада о Сластена", "Одинокий волк", новеллы "Солнце", "Три волшебных жемчужины", "Белый конь Шептало", связанные достижения причудливой прозы, украинского варианта модного в литературе 70 - х мифологизму. Надо сказать, художественная условность у В. Дрозда вполне оригинальная, несилувана, причудливо-раскованная, вырастает из традиций национальной "химерия" и демонологии - и литературной (В. Дрозд подчеркивает влияние на него Гоголя и Лесиной "Лесной песни"), и фольклорной - сказки, легенды, предания, былины, обломков славянской мифологии, которая по сей день держится "полесских лесов и болот со всем их чертовщиной". Густая мифологичность, но другого, более философского плана, пронизывает все клетки отмеченного Шевченковской премией романа "Листья земли". Оригинальный В. Дрозд и в своей автобиографической "повести-шоу" "Музей живого писателя ..." (1994).

Объяснение:

Проблема людини й природи по-перше: розкривается в образі дядька Лева. Він з тих обдарованих буйною фантазією людей, які можуть упіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою отого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він з тих людей, які в лісі можуть "зустріти" Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водяника. Дуже трепетно він ставиться до столітнього дуба, прагнучи зберегти лісового красеня від сокири, заповідає поховати себе саме під ним. На жаль, споживацький б життя перемагає: Килина з матір’ю Лукаша після смерті дядька Лева продають його.

По-друге: завдяки Мавці Лукаш починає розуміти, що в лісі нічого мертвого немає. Пригадайте, як він зумів збагнути почуття ясена до дикої рожі. Лукаш розуміє, якою безборонною може бути природа, аж тоді, коли Лісовик перетворює його на вовкулаку.

Для Мавки в лісі існує безліч табу, зокрема заборона нищити живі рослини. І навіть коли вона намагається порушити заборону, прагнучи догодити матері (діалог Польової Русалки з Мавкою) і врятувати своє кохання, перемагає споконвічна істина — не руш живе, не вбивай! Тому Мавка врізає собі руку. Для матері Лукаша й Килини природа є засобом споживацтва, задоволення власних потреб. Коли вони прийшли жити в цю місцину, вона вражає своєю первозданністю, незайманістю, людина тут не господар, а гість. У ремарці до другої дії ми гаємо, що людина, облаштовуючи свій побут, нищить гармонію, красу навколо себе.

Объяснение: