Будьласка, іть! твір на тему "що таке щястя"

Доволі часто ми чуємо такі слова: «тоді я був по-справжньому щасливий! » або «я щаслива, бо…» і багато-багато подібних висловів, таких звичних для нашого слуху. а що ж вони насправді означають? чи часто ми почуваємо себе щасливими? що робимо для цього? і що ж таке щастя взагалі? який стан ми звикли називати цим словом? кожен хоче бути щасливим. і кожен по-своєму визначає для себе щастя. мандрівний філософ г. сковорода вбачав його в самопізнанні та самовихованні.підґрунтям щастя, на його думку, є душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість, і — що дуже важливо -уміння розуміти власні бажання і прагнення посісти гідне місце в житті, адекватне своїм здібностям. проте, на жаль, не кожен здатний зазирнути у власну душу й пізнати своє щастя. «шукаємо щастя по країнах, століттях, а ноно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. нема його ніде від того, що воно скрізь. воно схоже до сонячного сяйва – відхи-ли лише вхід у душу свою», — писав філософ.отже, кожен із нас сам торує шлях до щастя і по-сноєму його розуміє. для одних – це матеріальний добробут. для інших особисте щастя невіддільне від щастя батьківщини. когось робить щасливим влада. а для когось, навпаки, підвищення, керівна посада – це халепа, бо до душі, наприклад, тиха лабораторія, де можна творити. нагато хто знаходить щастя у праці. щасливий художник, що дивиться на щойно створене полотно. щасливий коваль, який милується правильністю ліній свого виробу. щаслива дівчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на «відмінно»…а яким незрівнянним щастям є кохання! воно здатне надихати на подвиги й на творчість. пригадаймо, наприклад, новелу о. гончара «за мить щастя». останні дні другої світової війни, угорщина, раптовий потужний спалах почуттів між радянським солдатом і молодою угорською жінкою. спалах заборонений, бо ж вона заміжня. і трагічний, бо гине її чоловік, якому довелося втрутитися в ситуацію. любов тут самодостатня і самочинна, почуття не прислухаються до голосу розуму, до обставин. за це належить смертна кара, але мить щастя варта того, аби ні за чим не жалкувати.спалах щастя закоханої людини описаний і в оповіданні в. винниченка «момент». чоловік і жінка, які не мали спільного минулого й не матимуть спільного майбутнього, лише на один момент усвідомили, наскільки щасливими вони є, і понесли цей момент у серцях у свої подальші, нарізні, життя. «рішуче, я знав її, – ми десь жили разом. може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? хто скаже, що ні? може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного? хто його зна, але я знав її давно-давно… щастя – момент. далі вже буденщина, пошлість» – ось як охарактеризує цей душевний стан письменник.скільки людей – стільки й шляхів до щастя. а про яке щастя мрію я сьогодні? вступити до вищого навчального закладу, вивчитися, займатися улюбленою справою, мати справжнє кохання… також хочу матеріального достатку, а ще мати вірних друзів… хочу, щоб мене поважали… я хочу так багато! і, здається, моє щастя в тому, що я хочу жити й радіти життю. своє міркування мені б хотілося завершити словами і. драча, які якнайповніше відображають суть цього невловимого, не пояснюваного, а проте такого потрібного почуття: щастя – це те, що було.щастя – не те, що буде.неба набрало в груди і гай-гай – одгуло.щастя – це те, що було.щастя – воно мана є.щастя — це те, що минає,як не минає зло.хай підминає погодащастя – жар-птиці перо,щастя – від бога нагодатворити добро!

1.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою   2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

1.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою   2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.