Чи хотіла би я мати таке щастя як павлусь з оповідання із скоро

Яке цікаве слово «скарб»! кожна людина по-різному його сприймає але водночас — це щось цінне, корисне, велике…так і герої нашого твору, розшукуючи скарб, прагнули бути не тільки багатими, але й щасливими. дуже цікаво автор розповідає про особливості пошуку скарбу. для цього він звертається до народних уявлень, прикмет. так, о. стороженко говорить, що «…часом скарби і самі вилазять наверх землі, перекинувшись у яку-небудь пакость…». таким чином, письменник намагається звернути увагу читача не на самі пошуки скарба, а на те, що скарб має символічне (приховане) значення.розмірковуючи над смислом життя людини, автор зазначає, що скарбом для кожного є його щасливе життя. тож люди повсякчас і шукають свій скарб — щастя.наприкінці твору о. стороженко запитує у читача: «чи є щасливим павлусь? » «чи хотіли б ви мати таке щастя, як герой твору? » отже, кожному надається право визначитися у виборі щасливого шляху. протягом життя люди шукають свій скарб, своє щастя.

"п'ятнадцятирiчний капiтан" є одним з найзахопливіших творів жюля верна. у цьому пригодницькому романі поступово розкривається характер діка сенда, п’ятнадцятирічного хлопчика, який зміг подолати труднощі, показавши найкращі людські риси - рішучість, мужність,   розумність, відповідальність.  дік виріс сиротою, але не озлобився на світ, а, навпаки, прагнув досягти своєї мети. він мріяв про море і далекі подорожі до невідомих країн. одного дня йому пощастило: діка побачив судновласник містер уелдон, вразився кмітливістю та недитячою серйозністю хлопчика і згодом запропонував йому стати матросом на його судні ”пілігрим”. дік ще не знав, що на нього чекає безліч випробувань у відкритому морі та африканських джунглях. коли капітан та екіпаж корабля фатально загинули, хлопець приймає відповідальне рішення: замінити гуля і завершити мандрівку. підступний работорговець негору збиває п'ятнадцятирічного капітана з курсу і вони до африки. дік сенд виявив себе рішучим і відповідальним. навіть після крушіння шхуни він залишався капітаном, від його рішень залежали життя людей. потім, вже на острові, дік зрозумів, що серед команди був зрадник, після чого вони у полон. але хлопець стійко долає всі перешкоди і рятує своїх друзів від работорговців, завдяки своїй сміливості та рішучості. незважаючи на свій молодий вік, п’ятнадцятирічний дік – це дуже доросла людина, здатна брати на себе відповідальність не тільки за свої вчинки, а й за інших людей. він - справжній герой, бо дік сенд був готовий пожертвувати собою заради того, щоб виручити екіпаж з біди. такі риси характеру дуже цінуються во всі часи.

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.