Аналіз вірша м. рильський " коли усе в тумані життєвому"

тема: показ безсмертя і сили мистецтва у боротьбі з життєвими . 

ідея: вічне тільки мистецтво

жанр: сонет

художн.засоби:  

1. епітети: небесний перелив, найясніший квіт

2. звертання (в тобі, мистецтво,  

ну мабуть і все, більше я не знаю)

дружба - це велика цінність                    виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.          цицерон                    однією з основних духовних потреб людини є спілкування. спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. у великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.          хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.                    хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (колумбійське прислів'я)                    у дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.                    ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (жан де лабрюйер)                    не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. у приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.                    не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (ф. де ларошфуко)                  для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. у літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. наприклад, граф монте-крісто з одноіменного роману о. дюма або робінзон крузо д. дефо. обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата фаріа та п'ятницю.          але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.                    не так тії вороги,          як добрії люди          — і обкрадуть жалкуючи,          плачучи           і на тім світі, добряги,          тебе не забудуть.          (т. шевченко)                    отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. і для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом. 

Село находилось на правом берегу реки Самары, недалеко от Днепра. Оно ничем не отличалось от других украинских сёл того времени. Жители села не могли похвастаться хоромами, потому что жили страшные времена татарских набегов на Украину. Никто из казаков не был уверен в завтрашнем дне, поэтому за роскошью не гнались.

В жил славный казацкий род Судаков. К тому времени семья состояла из 7 человек: семидесятилетний дед Андрей, сын Степан с женой Палажкой, дети — пятнадцатилетний Павел и тринадцатилетняя Анна. Старший брат Пётр давно уехал в Запорожье

Дед приучал Павлика к рыцарскому ремеслу: ездить на лошади, бросать копьё и аркан, стрелять из лука, орудовать саблей. Он рассказывал об обычаях казаков и их приключениях. Павлуша многому научил и сестру Анну, а та защищала брата перед родителями.

Как-то в воскресенье вечером дед Андрей почуял что-то неладное. А ночью церковный колокол забил тревогу. В село ворвались татары, подожгли дома, стали ловить девушек и парней. Крестьяне защищались, как могли, но пали под ножами татар, среди них дед и мать Павлика. Анну и отца нападавшие захватили в плен. Павлика ударили по голове, когда он бросился защищать сестру. Придя в себя, парень отвязал татарского коня, выскочил за ограду и помчался в степь. Вдогонку ему полетели стрелы. Одна стрела ранила его.