Аналіз вірша "вибір" бориса олійника 1)тема: 2)ідея: 3)основна думка: 4)віршованний розмір 5)рима(римування) іть будьласка!

1)если не ошибаюсь то о пролетевшей жизни автора комусь — лебеді від'ячали, комусь — ще сурмлять журавлі. а ещё он умирает это полследние строчки самые последние  2) затронуть читателей жить правильно , не обращать внимания на жизненные неудачи3) думка связана со вторым пунктом  5) ну а рифа вообще легко там кароч смотри соединяются эпитетами   местоимениями 

Юний граф де ресто обожнює свою матір, яка має в світі репутацію марнотратки. саме це заважає батькам солідних сімейств сприймати графа як вдалу партію для їхніх доньок. дервіль, розумна і порядна людина, один з найкращих адвокатів парижа, своєю історією хоче розвіяти сумніви віконтеси де гранльє щодо надійності матеріального становища де ресто.  цитата:   дервіль кілька хвилин, а тоді почав свою розповідь:   — ця історія пов’язана з романтичною пригодою, єдиною у моєму житті. ну от, ви й смієтеся, вам здається кумедним, що у стряпчого можуть бути якісь романи. але й мені було колись двадцять п’ять років, і на той час я вже багато набачився у житті. розповім спочатку про одного чоловіка, який брав участь у цій історії і якого ви не могли знати. йдеться про лихваря. не знаю, чи зможете ви з моїх слів уявити собі обличчя цього чоловіка, що його я, з дозволу академії, назвав би "місячним ликом", так його жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота. волосся в мого лихваря було гладеньке, акуратно причесане, із сивиною попелясто-сірого кольору. риси обличчя, незворушного, як у талейрана, здавалися відлитими з бронзи. , жовті, яку куниці, були майже без вій і боялися світла; але дашок старого кашкета надійно захищав їх від нього. гострий ніс, подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик, а губи були тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зображених на картинах рембрандта і метсю. розмовляв він завжди тихим, лагідним голосом і ніколи не сердився. вгадати його вік було неможливо: не знати було, чи то він завчасу постарів, чи зумів до похилою віку зберегти молодість. усе в його кімнаті, від зеленого сукна на письмовому столі до килимка біля ліжка, було якесь однакове, охайне й потерте, наче в холодній оселі старої дівки, котра зранку до вечора тільки те й робить, що натирає меблі. взимку головешки у його каміні завжди тільки жевріли, поховані під купою попелу. від тієї хвилини, коли він прокидався, і до вечірніх нападів кашлю його вчинки були розмірені, мов рухи маятника. це була людина-автомат, яку щоранку накручували. якщо торкнутись мокриці, яка повзе по папері, вона вмить замре; так само і цей чоловік раптово замовкав під час розмови і чекав, поки проїде вулицею екіпаж, бо не хотів напружувати голос. за прикладом фонтенеля він заощаджував життєву енергію і пригнічував у собі всі людські почуття. і життя його текло так само безшелесно, як ото сиплеться пісок у старовинному пісковому годиннику. іноді його жертви обурювалися, кричали в нестямі — а тоді раптом западала мертва тиша, наче в кухні, коли там ріжуть качку. надвечір людина-вексель перетворювалася на звичайну людину, а зливок металу в його грудях ставав людським серцем. коли він бував задоволений з того, як минув день, то потирав собі руки, а з глибоких зморщок, які мережили його обличчя, здавалося, курився димок веселості; далебі, важко описати інакше німу гру його лицевих м’язів — вона, либонь, виражала ті самі почуття, що й безгучний сміх шкіряної панчохи. навіть у хвилини свого торжества говорив він односкладово і всім своїм виглядом виражав незгоду. отакого сусіда послала мені доля, коли я жив на вулиці гре, а був я тоді тільки молодшим службовцем адвокатської контори та студентом права на третьому курсі. біля того похмурого, пологого будинку нема подвір’я, всі вікна виходять на вулицю, а розташування кімнат нагадує розташування монастирських келій: усі вони однакові завбільшки, кожна має одні двері, які виходять у довгий коридор, тьмяно освітлений малесенькими віконцями. колись цей дім і справді належав до монастирських будівель. у такій похмурій оселі життєрадісність якогось світського гульвіси, синка аристократичної родини згасала навіть раніше, ніж він заходив до мого сусіда. дім та його мешканець пасували один до одного — як ото скеля та приліплена до неї устриця. єдиною людиною, з якою старий, як то кажуть, підтримував взаємини, був я; він приходив до мене попросити вогню, брав почитати книжку або газету, а ввечері дозволяв мені заходити до його келії, і ми розмовляли, коли він був у доброму гуморі. ці вияви довіри були наслідком чотирирічного сусідства та моєї розважливої поведінки, бо через брак грошей мій спосіб життя вельми скидався на спосіб життя цього старого. чи мав він родичів, друзів? багатий він був чи бідний? ніхто не зміг би відповісти на ці запитання. я ніколи не бачив грошей у нього в руках. його багатство, певне, зберігалося десь у підвалах банку. він сам стягував борги по векселях, бігаючи по всьому парижу на своїх сухорлявих, як у оленя, ногах. через свою обачність він одного разу навіть потерпів. випадково при ньому було золото і якимсь чином подвійний наполеондор вислизнув з його жилетної кишені. пожилець, який спускався за старим , підняв монету й подав йому.  "це не моя! — вигукнув він, замахавши руками. — золото? у мене? та якби я був багатий, то хіба жив би так, як я живу? "

Морально-етичні ідеали творчості поета-філософа григорія сковороди григорій сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник-гуманіст xviii століття. автор філософських і педагогічних трактатів, поетичних творів, перекладів, проповідей, притч, байок, він був високоосвіченою людиною свого часу, його геній зростав на народному ґрунті. наскрізною ідеєю філософії й художньої творчості сковороди є пошук людського щастя. мислитель прагнув пізнати сенс людського життя і вбачав його не в тому, щоб здобути багатства, почесті, високі чини, а в постійному прагненні людини до самовдосконалення: «пізнай себе, поглянь у себе», — любив повторювати філософ. він розумів щастя як життєву мудрість, гармонійне єднання людини з природою, оточуючим світом. ці ідеї розкриваються у його поетичній збірці «сад божественних пісень», над якою автор працював протягом багатьох років. і хоча епіграфи до тридцяти віршів збірки сковорода взяв із біблії, самі твори далекі від біблійних текстів. вони розкривають авторське розуміння призначення людини на землі. слово «божественних» означає «чудесних, чарівних». закликаючи земляків до морального самовдосконалення, поет у той же час засуджував потворні явища світу експлуататорів. він бачив, що в суспільстві існують люди, які не дбають про свою душу, ведуть паразитичний спосіб життя. сатиричний вірш «всякому городу нрав і права» (десята пісня збірки) спрямований проти свавілля поміщиків і козацької старшини, зажерливості купців-лихварів, несправедливості суду, кар'єризму, розбещеності, пияцтва. у ньому викриваються найрізноманітніші пороки дійсності другої половини xviii століття. назва вірша наштовхує на думку про адміністративні заходи цариці катерини ii щодо міст. у 60-70-ті роки xviii століття вона запровадила бюрократичну систему, що визначала кожному місту «свої нрави і права». ідеалом поета є людина, чия совість — як «чистий кришталь». тільки така людина не боїться постати на суд перед богом. необхідною умовою людського щастя поет-філософ вважав свободу. цьому присвячена його поезія «бе иьегіаіе» (у перекладі з латинської мови «про свободу»). у поезії прославляється воля як найвище благо в людському житті. при цьому сковорода вдається до такого порівняння: якщо порівняти золото зі свободою, то проти неї воно болото. поет згадує в цьому вірші і мудрого оборонця свободи — богдана хмельницького, прославляючи мужність гетьмана, який боронив рідну україну від чужоземного гніту. роздуми про людське щастя є провідною темою і байок григорія сковороди. більшість із них увійшла до збірки «байки харківські» — першої збірки байок в українській літературі. байки сковороди написані прозою, кожний із творів складається з двох частин — «фабули» (розповіді про якусь подію) і «сили» (моралі). сила у письменника більша від фабули і є своєрідним філософським трактатом, повчанням автора. «байки харківські» з тридцяти творів сатиричного спрямування. у них сковорода засуджує суспільні вади, самодурство панів, жадобу до наживи, кар'єризм, лінощі тощо. він підносить культ людського розуму й гідності. важливе місце в цих творах посідає тема «сродної праці». «сродна праця» за сковородою — це праця, яка приносить людині задоволення, є потребою душі. ця праця повинна приносити користь і суспільству. ідею «сродної праці» письменник розкриває в байці «бджола та шершень». у ній виступають два алегоричні образи. бджола — це символ працьовитої людини з народу, а шершень представляє паразитичні сили суспільства, які живуть за рахунок інших. ця байка спрямована проти неробства, проти «трутнів» суспільства. у силі сковорода розкриває алегорію твору, пояснює своє розуміння «сродної праці». автор приводить читача до думки, що немає нічого кращого, як «жити по натурі», тобто у злагоді з природою, своїми бажаннями й можливостями. ідею «сродної праці сковорода розкриває і в багатьох своїх філософських трактатах, зокрема, в праці «буквар світу». філософські погляди григорія сковороди, його літературні твори носять гуманістичний характер, спрямовані на самопізнання й самовдосконалення людини, їй орієнтуватися в цьому складному світі добра і зла, а тому їх цікаво читати і в наш час.