Іть будь-ласка переробити цей вірш щоб було правельно. картина. - в мене є така картина — краща від усіх! не картина — дивина. над горою низина. спіють яблука, малина, зверху валить сніг. на гілках сидять зайчата. на ставку пливуть курчата. ї їжаки летять. світить сонце, сяють зорі. жолуді на осокорі гронами висять. — от картина, так картина! що малюнок, то й новина. хто ж її подарував? — це я сам намалював!

Картина. - в мене є така картина — краща від усіх!   спіють яблука, малина,  зверху валить сніг.  не картина — дивина.  над горою низина.  на  гілках сидять зайчата.  на ставку пливуть курчата. світить  сонце, сяють зорі.    їжаки летять.  жолуді на осокорі   гронами висять. —      от картина, так картина! що малюнок, то й новина.   хто ж її подарував? —      це я сам намалював!

Моргне, ніби вогнем сипне. очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби. доладна, як писанка. ходить так легенько, наче в ступі горох товче. говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця. тиха, як телиця. серце з перцем. як брикне, то й перекинешся. носом чує, як у небі млинці печуть. як ходить, то неначе решетом горох точить. у творі автор використовує народні прислів'я та приказки: «хоч сядь та й плач», «не питай, бо старим будеш», * лучче мені каміння носити, ніж таке горе терпіти », «старе, як мале». навіть його закохані герої лав-рін та мелашка розмовляють між собою словами народних пісень: «десь ти, моя мила, з рожі та барвінку звита, що додержала мене до самого світу», «я б прикрила твій слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не замів»

Уповісті розповідається про події xiii ст. серед карпатських гір у квітучій долині, де лежить мальовниче село тухля. жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. на чолі громади стоїть захар беркут — вже старий мудрий чоловік. громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин тугар вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. громада вирішує вигнати тугара вовка з тухольщини. на руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. ось вони вже підступили до карпат. підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони йому підкорити волелюбну громаду. за це він обіцяє провести ворогів через гори. разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина захара беркута — максима. під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а максима взяли у полон. захарові беркуту наснився дивний сон. < > "здавалось йому, немов нині їх щорічне свято сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. але слова не перестають плисти, темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього". < >