Кратка біографія шевченка для 3 класів

Тарас григорьевич шевченко (1814 - 1861) – поэт, художник. родился 9 марта 1814 года в киевской губернии в селе моринцы. сначала в биографии шевченко была потеряна мать, затем в 1825 году умер отец. так началась его тяжелая, суровая жизнь. вскоре он обучился грамоте, стал понемногу рисовать. в 1829 году начал служить у помещика энгельгардта. в вильне (вильнюсе) в биографии шевченко тараса проходило обучение у преподавателя университета рустема.

Характеристика яви   легковажність «…характер у яви був легковажніший, ніж у мене, і він міг гухнути троячку за півгодини…»   постійно міняв думку щодо своєї майбутньої професії. «ява міняв професії, як циган коні.»   називає себе явою, а насправді по документам він іван «то він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «я — ваня», а вийшло «ява», чи то «іван» у нього так прозвучало (бо насправді його іваном звати), але причепилось оте «ява» до нього, як реп'ях до собачого хвоста. навіть міліціонер товариш валігура, що живе у нашому селі, так його зве.»   любить дівчину «…мій друзяка кукурузяка весь час дивився на вальку, а коли вона випадково зводила на нього очі і їхні погляди зустрічалися, він одразу втуплювався в землю.   сміливий  « …геройський ява, отой, що перший з усіх хлопців стрибонув із самісінького вершечка старої верби в річку? той, що випустив у клубі на лекції пугутькало? що повісив дідові підштаники на телевізійну антену? »

 

спільне

люблять красти кавуни «от дiд салимон — баштанник наш — ото тигр! ох же ж б'ється! як влупить своєю кiстлявою рукою по штанях — два днi чухаєшся. вiн чогось не любив, як ми крали кавуни з баштана. вiн любив, щоб ми просили. а ми не любили просити… воно не так смачно».  не люблять ідеальних людей. «стьопу ми не любили. вiн щодня чистив зуби, робив зарядку i взагалi був свиня.»    вірять, що дружба - найкращий скарб життя     «нема нiчого кращого в життi за дружбу! » ;   «ми хочемо від усього серця побажати, щоб свою дружбу ви пронесли через усе життя. святе це діло — дружба. найсвятіше і найчистіше почуття в світі. і найчистіше воно в дитинстві. бережіть його і шануйте! бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі — це друзі дитинства. і той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! а хто не збереже, тому гірко буде. бо дитинство не повторюється… і проживе той своє життя без дружби. і буде воно дуже безрадісним, хоч, може, й довгим. і не відчує він себе по—справожньому людиною. бо найбільше ти людина, коли щось робиш для друга.»  зривщики дисципліни        «рень і завгородній! вийдіть з класу! скоро ви корову на урок ! зривщики дисципліни! порушуєте мені навчальний процес! я на вас директору скаржитись буду! »     фантазери     «ми, — казав, — з тобою, павлушо, хлопці неабиякі. справді, без брехні, ми таки хлопці з фантазією.»     зневажливо ставляться до навчання.   «і хто вигадав оті як добре було ще торік у четвертому класі! ніяких тобі екзаменів. краще було б і не переходити в п'ятий. ніколи в житті ми з явою ще не складали іспитів. це буде вперше.  і хоч ми костричимось і кажемо: «наплювать! », але кожному з нас при згадці про екзамени тенькає в животі. краще двадцять «метро» засипать, ніж один екзамен.»

характеристика павлуші

хоче стати льотчиком     «  я як ото вирішив ще у першому класі, що буду льотчиком, так досі держусь, не схибив. навіть дід салимон сказав недавно: «ти диви, яке мать-таки, буде льотчиком цей слинько, хай би його муха вбрикнула! »   добрий     і чуйний характер  «я був дуже хорошим і прагнув до вчинків прекрасних і благородних. та людству про це було невідомо».     обожнює київ    «гарне мiсто київ! гарнiше вiд пирятина, вiд крижополя, вiд жмеринки — вiд усiх мiст, якi я бачив. столиця! »  любить футбол «велика штука — футбол. по-моєму, футбол міг би навіть бути лікувальним заходом. наприклад, для лікування нервовохворих. та й від усіляких неприємностей і від поганого настрою футбол дуже є.» 

 

 

прочитавши повість о. кобилянської "земля", м. коцюбинський, на якого твір справив незабутнє враження, писав: " просто зачарований вашою пові я радів за нашу літературу". дійсно, твір надзвичайно цікавий і повчальний.

у центрі уваги о. кобилянської — доля сім’ї федорчуків.

івоніка федорчук — батько михайла і сави — людина чесна і трудолюбива. від природи він спокійний і лагідний, "з предивно ніжним почуттям і добротливо несмілим серцем". небагато радісних хвилин подарувало йому життя. він був колись "бідним зарубником", який хилився "перед людьми й богом", тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. лише невсипущою працею хлібороб досяг усього. важко і наполегливо працюючи разом із дружиною марійкою, івоніка стягся на чотири гектари землі, яку хоче передати синам. "як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робочі вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом", — говорить герой повісті. тому не дивно, що земля для нього — жива істота, рідна й дорога, з якою в уяві він розмовляє, обожнює її. івоніка любить її як джерело свого достатку, поваги, щастя, моральної стійкості.

турботою про землю пройняті всі його помисли. і своїх синів івоніка бачить продовжувачами своєї справи. він мріє про те, щоб передати землю у дбайливі руки нащадків: "я хотів би, аби й онуки мої й діти онуків моїх не відривалися від неї".

івоніка — люблячий батько. михайла, якого манить до себе батьківська земля і до якої він прикладає свої дужі селянські руки, івоніка любить більше, ставиться до нього поблажливо. до сави ж, душа якого не лежала ні до землі, ні до праці, був суворим, протиставляв синів, викликаючи в молодшого заздрість та ненависть до старшого.

дивіться також "земля"  (повний текст)"земля"  ()хто на весіллі не поділяв радості присутніх? чому?   (та  інші  запитання)біографія ольги кобилянської

старий федорчук боляче переживає за михайла, який став рекрутом. батько постійно думками із сином. епізод зустрічі івоніки з михайлом у казармі — один із найзворушливіших у повісті.

та улюблений син михайло підступно вбитий. старий батько знає, хто це зробив, але не хоче втратити другого сина. страшні почуття роздирають його: "страх і любов до живого, і любов, і жаль за вмерлим". але батьківська любов у його душі перемогла ненависть до вбивці.

трагічна смерть старшого сина від руки молодшого приголомшила івоніку, який був переконаний, що земля приносить людині лише радість. у його житті вона стала ще й джерелом злочину та нещастя. у тяжкому риданні над труною загиблого він говорить: "не для тебе, синку, була вона, а ти для неї дурень ти був на ній, дурень! ходив, говорив, робив та й гадав, що для наймитом ти був, наймитом".

прибитий горем, івоніка, бачачи, що земля не приносить людині щастя, перемінився у ставленні до неї, втратив у неї віру. про це свідчить той факт, що івоніка найкращий шмат своєї землі дарує синові анни, якому жінка мріє дати освіту, щоб відірвати від землі. а ця земля йому .

марійка — дружина івоніки — працьовита, чесна, лагідна жінка. вона хороша дружина, " в злагоді із своїм чоловіком, говорила до нього "ви" і сповняла всі його накази й бажання без опору". поряд із чоловіком вона була і на заробітках, і в наймах, разом вони переживали голод, коли збирали гроші для придбання землі й економили на всьому.

життєві труднощі зробили жінку скупою і байдужою до людей, до чужих проблем і чужого горя. марійка з повагою ставилася лише до тих, у кого була земля, гроші, статки. саме тому вона і чути не хотіла про таких невісток, як рахіра й анна, які не мали ні землі, ні посагу, але любили її синів і мріяли стати їхніми дружинами. протестуючи проти бажання сави одружитися з рахірою, марійка заявляє йому: "ади, видиш мої які вже слабі та недужі; але оцими руками задавила б її на місці, якби вона поважилася ступити на ту землю".

всі дії та вчинки марійки зумовлені її на землю, яка так і не принесла їй сподіваного щастя. земля забрала у неї синів, залишила її без онуків. тільки в кінці повісті ми бачимо, що марійка усвідомила: "сама в цьому винна! сама-самісінька вона". і "божевільний жаль огортав її", але запізно.

у повісті образи марійки та івоніки є втіленням цінностей народної моралі. вони люблять землю, самовіддано і невтомно працюють на ній, щоб забезпечити своїх дітей, зробити їх господарями землі. але при цьому івоніка завжди дотримувався думки, що найбільша цінність у житті — людина.

марійка та івоніка — люблячі батьки, вони дбають про своїх дітей, прививають їм кращі людські якості. але не все в їхньому житті склалося так, як вони прагнули. тому івоніка покірно спокутує свою провину за недогляд у вихованні синів. марійка шкодує, що відштовхнула внуча — михайлове дитя.

івоніка, захистивши саву від суду, але переконавшись, що він не розкаявся у злочині, сам покарав його: не дав землі, не був у нього на весіллі.