Художні засоби у вірші "тиха елегія".

Увірші багато художніх засобів: постійні епітети, антоніми, фразеологізми, омоніми, зменшено-пестливі слова, риторичні питання. повтори: «коли мене питають… любили…» .   метафори: «випадкове слово не впаде» .   епітет: «ясні зорі», «тихі води» .  риторичний оклик: «кладіть отут у домовину » .  риторичні запитання: «любити річки, і річки, і річечки, і потічки? » , «народу чи зможеш прислужитись, як і де? » , «любиш землю, степи, озера, яблуні в саду? » , «рідну мову чи зміг би поміняти на чужу? » , «україну чи зможеш ти забуть на чужині? ». зменшено-пестливі слова: "і річечки, і поті"

Умоєму житті природа відіграє важливу роль, як і в житті кожної людини на землі. природа - це великий і цікавий світ, який оточує нас. в ньому ні на секунду не завмирає життя. воно весь час рухається вперед.природа в моєму житті відіграє як матеріальну, так і духовну роль. завдяки їй ми сьогодні маємо одяг, їжу, житло. і, здавалося б, за цей чоловік зобов'язаний бути їй вдячними, але не всі так вважають. незайманих місць на нашій планеті з кожним роком залишається все менше і ми ще не зовсім розуміємо, що починаємо звикати до відсутності живої природи навколо

Прислів’я, загадки і приказки супроводжують нас у побуті з сивої давнини  до нинішніх днів і, очевидно, так буде завжди. Адже вони - неоціненні скарби народної творчості. Вони містять усе, що трапляється у житті з кожною людиною: будні і свята, сміх і горе, вірність і зраду, радість і обурення, страх і сміливість, бунтарство і покірність… Вони навчають і виховують, лякають і остерігають. За довгі віки народ вклав у зразки своєї творчості все, що притаманне його існуванню. Приказки, казки, загадки, прислів*я відносяться до «малих» жанрів народної творчості. Але не можна применшувати їх значення у народному побуті, тому що їх вживає кожна людина кожного дня, у відповідь на будь-яку подію власного чи чужого життя: працюючи, відпочиваючи, святкуючи, виховуючи малечу, оцінюючи явища природи. Ці згустки народної мудрості мають досконалу словесну форму, це мініатіюри, де немає жодного зайвого слівця. Але вони мають глибокий зміст, тому й стали з часом неписаним моральним кодексом суспільства.  

Не так вже й багато у нашій мові слів, до яких би не існувало прислів*я, приказки або загадки.

Ну от, наприклад, візьміть прості слова із щоденного вжитку: ложка, сіль, капуста, дерево, будинок, годинник, сорочка, спідниця, штани…  Впевнений, що до кожного з цих та інших слів не складно підібдрати прислів*я або приказку, або й загадку.

Не вірите?

Сидить баба на грядках вся закутана в хустках. Це про капусту загадка. І це про неї, але вже прислів*я: «Пішов би до сусіда по капусту, та на двір не пустять». Саджаючи капусту, приказують: не родися пуста, родися густа.

А ось про ложку загадка: сама не їм, а всіх годую. А ось про неї прислів*я та приказка:  Дали ложку, то дадуть і юшку. Дали ложку, як страви не стало.  

І так про все на світі. Моя бабуся полюбляє вставляти у свої розповіді при далеке минуле усілякі прислів*я. З її розмов я для себе зрозумів, що вони виникали в усі періоди життя людей. Так, у війну виникали одні прислів*я, у мирний час інші. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни говорили так:

Затрусився фашист, як осінній лист. Від фашистів звільнилися, як на світ народилися. Айн, цвай, драй, - з нашої землі, фашисте, тікай.

Під час голоду було прислів*я «Навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити.

З усього цього можна зробити висновок: прислів*я, приказки та загадки містять у собі всю красу та мудрість народу, який створив усе це мовне багатство.

Объяснение: