Потрібна біографія наталена королева

Тільки в 1988р. ми  дізналися про наталену  королеву,  творчість якої  могла б стати  окрасою будь-якої розвиненої європейської літератури. на 100-річчя з дня народження письменниці відгукнулися журнали “жовтень”, “українська мова і література в школі”, “радянське літературознавство”, газети “молода гвардія”, “літературна україна”. спілка письменників україни провела літературний вечір  “наталенакоролева — український історичний белетрист”. не читавши більшості книжок, не знаючи достеменно навіть життєвого шляху письменниці, нелегко було говорити  предметно про  її творчість. в україні донині не видано жодного твору н. королевої, а випущені в 30-х роках у львові її книжки стали справжньою бібліографічною рідкістю, їх лічені примірники в наукових бібліотеках закриті для широкого читача. в останній рік життя письменниці у пряшеві побачили світ дві її повісті “сон тіні. 1313” (1966). проте вони майже не дійшли до україни. цьому спричинилися як відомі події в чехо-словаччині 1968 року, так і чомусь одіозна на той час постать упорядника книги д‑ра  ореста  зілинського. кілька її примірників в особистих бібліотеках письменників і бібліофілів не могли створити загальної думки. видання не було навіть прорецензоване, і самобутня творчість н.  королевої після її смерті понад двадцять років залишалася забутою.останнім часом зріс інтерес до історичного минулого, заповнюються прогалини в історії української літератури і в літературний процес повертаються письменники, які з різних причин жили й працювали поза межами україни. ім'я н. королевої також викликає пильну зацікавленість.

казка є казка, але у василя симоненка вона незвичайна. багато хто звертався до цього жанру, а саме: леся українка, іван франко та багато інших. «казка про дурила» написана в казковій формі, але це не означає, що це казка. автор пише пророчі слова в ній про майбутню перебудову, яка відбулася через двадцять сім років після написання твору; розкриває болісний шлях пробудження людської гідності, відродження національної свідомості, що мало відбутися у душі кожного українця.

«казка про дурила» — твір повчального спрямування з яскраво вираженою мораллю; це притча з внутрішньо розгорнутою алегорією, різновидом інакомислення, коли абстрактне поняття передається за конкретного образу. персонаж його твору від самого початку — мудрий, дарма, що пойменований дурилом. адже насправді позбавлений глузду не герой казки, а середовище, яке вимагало від нього задля панівного ладу зректися людської та національної свободи. автор заперечує духовний нігілізм в даному творі.

у багатьох казках за оригінальною формою викладу, незвичайними героями, цікавими назвами, фантастичними подіями може ховатись глибокий зміст. іноді цей прихований зміст ми не розуміємо або розуміємо не до кінця, та все одно він залишається і спливає тоді, коли цього потребує життя. казки вчать жити, вони стають для нас чимось на зразок «теоретичного життєвого досвіду». в цьому сенсі дуже цікавою є казка василя симоненка «цар плаксій та лоскотон». в неї є дуже кумедні назви: плаксій, плаксоград, нудота, плаксота, вай-вай, лоскотон. тобото імена героїв, як це часто буває у казках, говорять про характер смішних персонажів. звичайно, мимоволі заливаєшся сміхом, коли читаєш про капітана плаксівців, який від жаху з’їв сам себе, про те, що сталося з плаксієм та його доньками. теплом і впевненістю, що добро завжди переможе, повіває від сміливого дядька лоскотона. і вже не хочеться рюмсати, скавчати через якусь дрібницю, щоб навіть у самого себе не викликати порівняння із відповідним персонажем. до того ж лоскотон не може не подобатися тим, що сильний у своїй правоті, він бачить людей такими, якими вони є насправді, розуміє їхні проблеми, вміє розрадити у скрутні часи. мабуть, саме тому він не залишається довго наодинці з . ця казка навчає нас тому, що сильніший не той, хто цар, а той, хто має багато друзів, за кого народ.

а якщо придивитися ще уважніше, то легко побачити людей, які стали прототипами царя, його синів та дочок, старого дядька лоскотона. прототипами героїв казок василя симоненка стали реальні люди, а його творчість залишилась нам у спадок і сьогодні вчить нас бути людьми, цінувати радість життя, справжніх друзів, уболівати за долю своєї батьківщини.

ответ:Історичне минуле – це життя людей, воно складається протягом багатьох століть.

З історії країни ми дізнаємося про великих особистостей, таких як Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, козаки які билися до останнього але не здалися. Ми прагнемо бути схожими на них, пам'ятаємо їх величезний внесок в розвиток нашої держави.

Треба знати головні історичні події, щоб знати, як жили наші предки, щоб не допустити колишніх помилок, не допустити глобальних катастроф.

Я вважаю, що історія повинна бути одним з головних предметів для вивчення в школі, поряд з українською мовою і математикою. Важливо, щоб сучасне покоління не забувало історії своєї країни.

Объяснение: