Потрібен твір "гарне братство миліше ніж багатство.

Гарне братство миліше, ніж багатство за час нашого життя ми зустрічаємось з багатьма людьми. вони, повчаючи нас певному життєвому уроку можуть піти з нашого життя, або ж бути нашими вчителями по всьому тернистому життєвому шляху. саме таких вчителів і можна назвати справжніми друзями. ідучи з нами пліч-о-пліч, нам вирішувати наші життєві проблеми, ділячись своїми виникає така річ, як і довіра. наші друзі жертвуючи своїм часом, а час, як відомо, найдорожче задоволення, яке ми можемо собі дозволити, нам, радять і корисні поради. ми можемо   не зрозуміти, що їх порада була від щирого серця і не була спрямована на беззаперечне виконування, а лише пропозиція до певної дії часто ображаємо їх, сваримось, але з часом розуміючи, що нам їх не вистачає і наші слова були не обгрунтовані, звичайно ж, вибачаємось.  одна російська приказка говорить: "не имей 100 рублей, а имей 100 друзей" найкраще виражає людську позицію до теми "дружба", бо не в грошах щастя. маюсь багато друзів ми можемо бути певними, що нас підтримають у важку хвилину, , порадать і для нас найдеться дах над головою. завжди треба бути певними у доброзичливості і у гарних наміріваннях друзів, бо вони ніколи не будуть причиняти нам зло, а навпаки провчать наших кривдників. отже, можна сказати, що роблячи вибір між багатством і друзями необхідно, звичайно ж, вибрати друзів, бо вони можуть нам дати   таке важливе і найцінніше багатство, як "дружба".

Незважаючи на цькування та критику, українські літератори продовжували свою нелегку, але таку потрібну справу. Ці перекладачі дали змогу українцям насолодитися світовими скарбами літератури.

1

Микола Лукаш



Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20-ти з гаком мов, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.

Переклади: У 1955 друкується перший переклад «Фауста» Гете, що приносить митцю першу славу перекладача. З середини 1950-х по 1973 Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів — «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса, «Декамерон» Джованні Боккаччо, «Пані Боварі» Гюстава Флобера, поезії Бернса та Гейне, Шиллера й Верлена, Рільке, Гюго, Міцкевича.

Микола Лукаш був не просто поліглотом і обдарованим перекладачем, а й фольклористом-новатором. Він свідомо вводив у перекладені тексти маловживані українські слова, був відмінним знавцем різних діалектів. Наприклад: «Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує», — Лукаш демонструє живу народну творчість, а не цензуровану радянською владою.

Також він писав короткі іронічні, самоіронічні й сатиричні поезійки-шпигачки — які за часів радянщини, звичайно, не друкували.

За наївний, але щирий лист протесту проти ув’язнення Івана Дзюби Миколу Лукаша геть відсторонили від літературного процесу в країні, помер він у бідності й самотності, не доживши пару років до Незалежності.

Дата Подія

25 листопада 1838 Народився в Стеблеві, в сім’ї сільського священика.

1845 Івана віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Вивчив латинську, грецьку та церковнослов’янську мови, гарно навчався.

1853 Вступив до Київської духовної семінарії. Захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя.

1855 Працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії.

1861 Вступає до Київської духовної академії. Самотужки вивчає французьку й німецьку мови, читає класику літератури.

1865 Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри. Пише повість «Дві московки»,«Панас Круть», велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності».

1865—1866 Викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії.

1866—1867 Викладає в гімназіях Каліша.

з 1873 Працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, і очолює гурток прогресивно настроєних учителів, пропагує українську літературу, потрапив під таємний нагляд жандармерії.

1874 Роман «Хмари»

1875 «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

1878 «Микола Джеря»

1879 «Кайдашева сім’я»

1880 «Бурлачка»

1884 «Старосвітські батюшки та матушки»

1885 Йде у відставку й переїжджає до Києва, де присвячує себе літературній праці.

1888 Оповідання «Пропащі»

1890 «Афонський пройдисвіт»

1892 Казка «Скривджені»

1893 Повість «Поміж порогами»

1906 Статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» та «Українська поезія»

15 квітня 1918 Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду. Похований на Байковому кладовищі.