Краткое содержание поэм, "катерина" и "наймичка"

Катерина (дуже стисло)   - шевченко тарас кохайтеся, чорнобриві,  та не з москалями,  бо москалі — чужі люди,  роблять лихо з вами.  москаль любить, жартуючи,  жартуючи кине;   піде в свою московщину,  а дівчина   катерина закохується в москаля й виходить до нього ввечері в садочок, не слухаючи батьків. так вона свою долю "занапастила", ночуючи з москалем, аж поки селом не пішли поговори.  прийшла недобра звістка, що москалі мають вирушати в похід. коханий обіцяє катерині, що повернеться. закохана дівчина не звертає уваги на людські пересуди, адже москаль з нею одружиться. вона чує під серцем нове життя, тому виходить з дому лише вночі, ходить садом, згадує свого коханого. дівчина сумує, але не втрачає надії.  через деякий час катерина народжує дитину. вона все ще виглядає свого коханого. люди ж у селі сміються з неї, глузують.  іі  батьки катерини скривджені тим соромом, якого завдала їм донька. адже народити дитину без чоловіка — великий гріх, тим більше на селі.  мати і батько вирішують позбутися одвічного сорому, вигнавши непутящу дочку з дому. вони кажуть, щоб катерина йшла у московщину, шукала свого чоловіка, свекруху.  сказавши дочці останнє слово, мати непритомна впала на підлогу, а батько навіть не став слухати, коли дочка почала його молити.  ледве жива, катерина пішла у садок, набрала землі, щоб почепити на хрест. тепер вона ніколи не повернеться додому, так і помре на чужій землі, а син буде страждати через неї, спокутувати її гріх.  село ще багато говорило про катерину, але її батьки вже цього не чули.  ііі  приходить ніч. катерина йде вперед, шукає свого москалика. питає вона у чумаків шляху на московщину, просить милостиню та йде собі далі.  жінці доводиться пережити багато страждань. уже й зима почалася, свище завірюха, а вона погано вдягнена.  раптом катерина бачить, що їдуть москалі. вона кидається до них, починає розпитувати, чи не бачили вони її івана. ті тільки сміються, бо багатьох надурив їхній брат.  заплакала катерина і з сумом роззирнулася навколо себе. із стражданням звернулася до сина:   сину мій іване!   де ж ти будеш ночувати,  як мене не стане?   з собаками, мій синочку,  кохайся надворі!   собаки злі — покусають,  та не заговорять,  не розкажуть смі  ніхто в світі не іє дитину-байстрюка, чекає її страшна сирітська безправна доля.  iv  та ось одного разу серед москалів, що їхали повз неї, катерина раптом побачила свого івана, що був за старшого. кинулась вона до коханого з радістю, але той тільки відповів:   "дура, отвяжися!   возьмите прочь безумную! "  у безтямі катерина просить колишнього коханого не кидати її, взяти хоча б за наймичку, пропонує показати йому сина. та повернувшись, бачить, що москаля вже немає.  зневірена жінка віддає дитину товаришам івана, щоб вони передали старшому, і кидається до лісу. не бачачи ніякого виходу зі становища, у якому опинилася, катерина втопилася.  чорнобрива катерина найшла, що шукала. дунув вітер понад ставом і сліду не стало.  v  до києва іде сліпий кобзар, біля якого тулиться хлопчик-поводир. кобзар починає співати, перехожі йому гроші.  раптом на шляху з’являється карета і зупиняється біля старців. кличуть хлопчика до себе, пані дивується його красі.  а пан одвернувся, бо пізнав у хлопчику катерину.  карета їде далі, а старці продовжують свій шлях. 

китайський поет лі бо та його послідовник ду фу створили поезії, які вважаються вершиною світовою лірики. вони дуже лаконічні, та водночас виразні, проникливі, вишукані.

провідні мотиви лірики лі бо - елегічні. це легкий сум, філософські роздуми ліричного героя, поєднані зі спогляданням прекрасної природи, глибокого проникнення в атмосферу навколишнього світу.

особливості поезій лі бо «вхожу в річку», “печаль на яшмових сходах”, “пісня про схід і захід сонця” полягають у тому, що у віршах немає граматичних узгоджень рядків, немає переносів. використовується прийом психологічного паралелізму: описи природи чергуються з описами внутрішнього світу ліричного героя, його самозаглибленим розмірковуванням.

тема вірша “входжу в річку” лі бо — нерозривність душевного світу людини з природою. це розповідь про красу, яку він тонко відчуває на узбережжі: грає осіння вода, громадяться шовкові хмари, бадьорить свіжість лілі всю цю красу він хотів би подарувати одній людині, але її немає поруч, і мабуть, вже не буде ніколи. мотиви розлуки, душевного щему, дисгармонії людського життя переплітаюься з мотивами природної гармонії.

особливості поезії ду фу аналогічні з тими, що вказані для лі бо. його вірш “при місяці згадую брата” змальовує дивний та небезпечний світ. поет у чужому місті, де зо дня на день чекають заколоту. предгрозова тиша стоїть у ньому. тут поет проводить лінію психологічного паралелизму: тривога не тільки зовні, але й у нього в душі. адже рідна людна далеко, і про неї нічого невідомо: “я довго не маю листів, а послав їх без ліку,— пожежі війни все палають вві сні й наяву”.

аналіз вірша ду фу “дикі гуси” можна проводити за тим же принципом паралелізму: птахи летять на північ, на батьківщину поета, а він лишається в чужому краї. природа обертає своє вічне коло, а окрема самотня людина ніби випала з

лірика лі бо та ду фу не містить у собі жодного зайвого рядка, жодного зайвого слова. це довершена, “нефритово чиста” поезія, відшліфована, ніби діамант.

2. поясніть поетичне новаторство творів д. г. байрона. прочитайте вірш напам’ять (за вибором учня).

джордж гордон байрон, ійській лорд, був людиною вільнодумною. його політичні, религійні та моральні погляди разюче відрізнялися від поглядів класу аристократії, до якого поет належав з народження. це у повній мірі відобразилося у його творчості, в його палкій та бунтівній поезії. як творчий метод поет сповідував романтизм, а ідеї романтизму стверджують самоцінність кожної особистості, її право на свободу поглядів, на індивідуалізм.

навіть серед романтиків того часу байрон – окрема, дуже яскрава постать. предметом поетичного оспівування байрон зробив насамперед порухи власної душі, власний, «непокорний дух», «бурхливе море внутрішнього світу». такі відкритість та щирість була на ті часи великим новаторством. риси, які мав ліричний герой його поезій, отримали навіть назву «байронізму». це неприборканість, пристрастність, нехтування небезпекою та протест проти загальноприйнятих норм суспільства. водночас у ліриці байрона звучить глибокий песимізм, тому що поет гостро відчував, наскільки дійсність не відповідає романтичним ідеалам свободи та сили духу.

як лорд ійського парламенту, байрон став на захист луддитів – працівників текстильних підприємств. ці люди ламали станки, намагаючись запобігти звільнення, а отже, нужденності та голоду для своїх сімей. захищаючи інтереси власників, парламент запропонував страчувати бунтівників. байрон був обурений таким безправ`ям, він зауважив, що вовняна панчоха в ії цінується вище людського життя. у своїй поезії він підтримує луддитів:

кажуть, що поет формується у дитинстві. маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «мрії»). вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. однак у лесі українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: тільки дивно, що не принци. таємницею укриті. не вродливі королівни розум мій очарували. дівчинка гортала малюнки лицарських романів. її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “здайся! ”», а переможені. нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «убий, не ! » маленька дівчинка леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. можливо саме в них вона вчилася великої мужності. ця мужність знадобилася їй у житті, боротися з власною недугою та життєвими . в іншому вірші «як дитиною, бувало» маленька мрійниця леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. гулі від падіння не викликати сліз. вона тихо вставала і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «що болить? » — мене питали. але я не признавалась — я була малою горда, — щоб не плакать, я сміялась. такою була поетеса в дитинстві. вона поважала в людині гордість і силу духу. сльози леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. але минув час, і вже доросла леся переглянула свої погляди. щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: безпощадній зброї сміху я боюся піддаватись, і, забувши давню гордість. плачу я, щоб не сміятись. характер лесі українки сформувався в дитинстві. просто з дитинства вона ввійшла в літературу – як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.