Сочинение на тему "нащо крилатим грунт під ногами" 10 предложений

На що крилатим грунт під ногами? на що крилатим грунт під ногам? якщо вони літают? читаючи твір ліни костенко, я замислилася над цим питанням. "а й правда, крилатим грунту не треба землі намає то буде небо." говорила ліна костенко. стоячи весною, на тонкій крижині, чайка змогла б врятувати своє життя, бо вона має крила, які їй літати! але ми, люди, також маемо крила, також можемо літати. та крила в нас з мрій, і літати ми можемо не у небі, а у надіях. кожен може літати, але у кожного свої ассоціації з цим словом: "літати! "

1. якщо ви хочете скористатись громадським транспортом, не кидайтесь разом з натовпом до входу, не розштовхуйте людей, а краще іть увійти і сісти будь-якій немолодій людині, чи жінці з дитиною, чи дівчині. зайшовши, поводьте себе спокійно, не наступайте на чужі ноги і не працюйте ліктями. 2. якщо ви зайняли вільне сидяче місце, не робіть вигляду, наче вас відволікає пейзаж за вікном, газета чи книга, ніби тому ви не помічаєте біля себе похилого віку жінку. це стосується як хлопців, так і дівчат. 3. якщо при вході в будь-який громадський транспорт хлопець пропускає дівчину вперед, то при виході він виходить першим і зупиняється, готовий їй, а якщо потрібно - подає руку. так хлопець робить по відношенню до жінок усіх вікових категорій, а також по відношенню до літніх (хворих) чоловіків і дідусів.

захар беркут: «громада — то був його світ, то була ціль його життя». «але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». «…все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній тухольщині» . «…се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. …сад, пасіка й ліки — се була його робота».

мирослава: «…їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи: — от дівчина! тій не жаль би бути мужем. і певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько! ». «мирослава була дівчина, якої пошукати. не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з обставинами. зараз з першого разу видно було, що мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. і чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. але попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».

тугар вовк: «…тугар вовк був мужчина, як дуб. плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати».

максим беркут: «…вони не тільки дали йому на провідника першого удальця на всю тухольську верховину, максима беркута, сина тухольського бесідника захара…». «максим беркут який аж нині, найважнішого і найтяжчого діла, почув себе вповні самим собою, вповні начальником сеї невеличкої армії, заряджував з правдиво начальницькою вважливістю й повагою все, що належало до діла, нічого не забуваючи, ні з чим не кваплячись, але й ні з чим не опізнюючись. все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами, максим беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. боярська служба, хоч далеко не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похіпніша з одних гордо висміватися, а перед другими низенько хилитися, все ж таки поважала максима беркута за його звичайність і розсудливість і, хоч не без дотинків та жартів, таки робила те, що він казав».