Характеристика образу ! напишите )

              кожна епоха творила свій образ т. г. шевченка. і хотіла його словами говорити від імені народу про себе. феномен шевченка відбиває нашу національну природу, нами світосприймання, наше минуле, нашу надію на майбутнє.   він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять.i образ, i стиль зображення шевченко запозичує у народної пiснi, пiдкреслюючи народнiсть залiзняка, який:   i воює, i гарцює  з усiєї сили.      залiзняк змальовується як цiлiсна особистiсть, що живе лише однiєю метою, проте це не заважає йому спiвчувати простим людям (наприклад яремi) i взагалi бути близьким до них, за що називають його «батьком». вiн вмiє не лише битися, а й вчасно пiдбадьорити , пiдтримати їхнiй бойовий дух. його образ – образ улюбленця народу, «громади в сiряках». ярема, виведений в поемi саме як представник цього народу, символiчно стає залiзняковi за сина:   придбав максим собi сина  на всю україну.  хоч нерiдний син ярема,  а щира дитина.            залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «у нас один старшина – батько максим». таким батьком виступає залізняк протягом усього повстання. він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. кобзар волох співає про нього:   …наш отаман,  орел сизокрилий!   нема в його ні оселі,  ні саду, ні ставу.  родиною йому були , найбільшим багатством – любов і повага товаришів: залізняк – це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів.               

сколько существует человечество, столько продолжаются споры о духовное и материальное в жизни человека. к сожалению, в наше прагматичное время духовность отходит на второй план, но материальное не может вытеснить влечение человека к прекрасному, не может убить настоящих чувств, потому что на страже духовности стоит творчество настоящих художников.

лина васильевна костенко всей своей жизнью и творчеством доказывает, что человек должен иметь крылья, которые вознесут ее над обыденностью, дадут ощущение полета.

настоящий художник сумеет найти поэтические образы в самых обыденных вещах. находясь ранней весной в польше, лина костенко залюбовалась могучим природным явлением: на реке одре что снимался лед. казалось, зима еще не сказала своего последнего слова, и не успела огледіться, как проснулись деревья и на одре лед потемнел». буйно ломилась лед крошился лед, и вот «на последней льдине одинокая чайка плывет». куда она разогналась, что будет, как почти прозрачную льдину «размоет вода весенняя», и этот неуверенный приют затрещит, відломиться и уйдет под воду?   и зачем свободной птичьи почву под ногами, если она имеет широкие и сильные крылья? картина могучего ледохода и образ бесстрашного крылатого птицы стали основой первого в диптихе стихотворения лины костенко «чайка на льдине». второе произведение «крылья» стал логическим продолжением первого, ведь писательница вновь возвращается к образу птицы, который будет жить в небе, если не будет земли, не будет иметь богатства, «то будет воля», а облака в вышине развеют ощущение одиночества. «а как же человек? а что же человек? » — тревожно звучат риторические вопросы. поэтесса знает ответ. человек

живет на земле.сама не летает.а крылья имеет.а крылья имеет!

крылья — это правда, честность, доверие, вечное стремление, искренность, щедрость. у кого-то они созданы из песни, у кого — то- с надежды или поэзии и мечты, и в любом случае «человек якобы не а крылья имеет. а крылья имеет! » последние слова стихотворения, звучащие рефреном, позицию поэтессы: человек должен иметь крылья, чтобы вознестись над обыденностью, чтобы материальное не ослепило ей глаза, не уничтожило личность каждого из нас.

Народився в Києві (Київська губернія, Російська імперія, нині столиця України). Батько майбутнього поета, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадей Рильський, був сином поміщика Розеслава Теодоровича Рильського та князівни Трубецької. Один із предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем василіянської школи; під час Коліївщини (1768) його мало не було страчено (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати Руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив як хлопця, так і решту засуджених на смерть поляків та євреїв).

Мати, Меланія Федорівна, була селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

1902 року помер батько й родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) в приватній гімназії в Києві.

Якийсь час проживав у м. Сквирі, де в 1918 році працював у садовому відділі земської управи у (будинок зберігся). У 1918—1929 роках учителював у селах Сквирського повіту, зокрема й у Романівці.

1965 року на честь Максима Рильського було названо вулицю в Києві, де він жив і працював у 1951—1964 роках

Объяснение: