Анализ вирша крыла, лины костенко. )

1)зразок філософської лірики 2)тема: людина і її духовна окрилиність  3)основна думка: людина буде крилатою , якщо буде духовно багатою 4)а)людина б)птах 5)епітети-правда пташина; крила не з пуху-пір'я  , а з правди, чесноти і довір'я 6)метафори-правда пташина 7)послідовне рифмування 

Родилась 19 марта 1930 года в Ржищеве, Украинской ССР, в семье учителей. В 1936 году семья переехала в Киев, где Лина окончила среднюю школу № 123. Училась в Киевском педагогическом институте, Литературном институте имени А. М. Горького, который окончила в 1956 году.

Лина Костенко была одной из первых и наиболее примечательных в плеяде молодых украинских поэтов, выступивших на рубеже 1950—1960-х годов.

Сборники её стихов «Лучи земли» (1957) и «Паруса» (1958) вызвали интерес читателя и критики, а книга «Путешествия сердца», вышедшая в 1961 году, не только закрепила успех, но и показала настоящую творческую зрелость поэтессы, поставила её имя среди выдающихся мастеров украинской поэзии.

Назва роману символічна і багатозначна. ці два кольори — червоне і чорне — відбивають і ідеї роману, і соціальні проблеми суспільства, і діалектику душі героя. червоне і чорне. минуле і сьогодення — епоха наполеона і період реставрації. кумиром для багатьох молодих людей початку xix століття був наполеон. в епоху наполеона жульєн сорель міг би завдяки своїй енергії і волі прославитися на полі бою, вчинити подвиг — зробити військову кар'єру завдяки своїм особистим якостям. він завжди носив із собою портрет наполеона, всі свої дії і вчинки оцінював з погляду наполеона, адже ", безвісний і бідний поручик, зробився владикою світу за " але в тому суспільстві, куди так пробивався наш герой, важливі тільки походження і гроші, людям його стану немає місця в "гарному суспільстві". виступаючи на суді, жульєн говорить: " бачу тут людей, що забажають покарати і раз і назавжди зломити в моїй особі цю породу молодих людей низького походження, задавлених убогі" червоне і чорне. революція і реакція. жульєн сорель мало схожий на революціонера на початку роману. і все-таки наприкінці роману, на суді, ми бачимо вже не просто злочинця або егоїста — ми бачимо викривача. "бережися цієї молодої людини з енергійним почнися знову революція, він усіх нас відправить на гільйотину", — говорить про жульєна сореля брат матильди. саме енергійність, напористість, рішучість і мужність головного героя дозволять йому виголосити на суді обвинувачувальну промову проти вищого суспільства. червоне і чорне. воно в душі самого героя: жага подвигу, пошук себе, мрії про гарну освіту, про любов — і надмірне марнославство, користолюбство, прагнення пробитися, не гребуючи ніякими засобами; мрії про життя — і злочин, ешафот. жульєн сорель хотів би, як його кумир наполеон, прославитися за шпаги, військовим, але часи наполеона пройшли, а низьке походження сореля не дозволить йому зробити кар'єру. і тоді він вирішує стати священиком, але не тому, що щиро вірить у бога, а заради користі. і ще: він хоче довести всім — пану де реналю, вально, абату пірару, маркізу де ла-молю та іншим, — що досягне своєї мети, зробить кар'єру. жульєн мріє про любов, але сам нікого по-справжньому не любить. єдине почуття, яке він відчуває до людей вищого стану, — ненависть. і коли ж він нарешті розуміє, що кохає пані де реналь і це почуття взаємне, він вирушає на ешафот. "от уже воістину в людині уживаются дві істоти", — думає жульєн, знаходячись у камері смертників. червоне і чорне. мундир офіцера і сутана священика; кров пані де реналь і жалобний одяг матильди. любов, каяття, віра, слухняність і страх, розпач, роздратування, стендаль не пояснив нам, який зміст уклав він у назву свого роману, і кожен вільний розуміти цей зміст по-своєму.