Напиши що ти знаєш про свій прапор і де ти його бачив

Прапор україни є її державним символом, наряду з гербом і гімном. його полотнище складається з двох різноколірних частин. верхня частина є блакитного кольору, що символізує голубе, чисте, мирне небо над нашою головою. нижня частина забарвлена в жовтий колір, що означає золоті лани пшениці. державний прапор ми можемо побачити на всіх адміністративних будівлях нашого міста. а у державні святкові дні його вивішують на всіх будинках.

Серед письменників, вибереш потрібне сумна звістка надійшла із севастополя: на 86-му році пішов з життя талановитий український письменник, член національної спілки письменників україни дмитро вітюк. підступна смерть вирвала з нашої письменницької сім'ї чудову людину, натхненного співця далекого минулого і сьогочасного життя україни. дмитро макарович вітюк народився 15 квітня 1917 року в подільському селі соколівці - нині ярмолинецького району хмельницької області. після закінчення семирічної школи навчався в технікумі, а потім в інституті - спочатку в дніпропетровському хіміко-технологічному, а з третього курсу - на хіміко-технологічному факультеті київського індустріального інституту (так тоді називався політехнічний).  у жовтні 1941 року з п'ятого курсу інституту, евакуйованого до ташкента, д. вітюк добровольцем пішов на фронт, спочатку потрапивши на інженерний факультет академії хімічного захисту, з якого після закінчення прискореного курсу в жовтні 1942 року був направлений в крим на чорноморський флот. у складі чф брав участь у бойових діях. по закінченні війни д. м. вітюк продовжував службу, працюючи в хімічних лабораторіях чорноморського та північного флотів, без відриву від виробництва закінчив аспірантуру при кримському філіалі академії наук срср за спеціалізацією "неорганічна хімія". протягом двадцяти років працював науковцем в севастопольському інституті біології південних морів ан україни. опублікував понад 50 наукових праць та монографію. художньою творчістю займався давно, але першим оприлюдненим художнім твором д. вітюка став роман "ледеринові теки", що побачив світ 1994 року у видавництві "український письменник" (м. київ). цей роман набув широкого розголосу серед читачів, про нього схвально відгукувалась літературна критика. саме за цей роман д. вітюка було прийнято в члени нспу. другий роман "кремінний томагавк" вийшов друком у "бібліотеці часопису "дзвін севастополя" (2000 в ньому автор порушує проблеми розвитку науки, її ролі в історії людства, розмірковує над долею людини у наш складний час. окрім великої прози, д. вітюк писав оповідання та вірші. його перу належить широке епічне полотно у віршах - поема "мазепа", котра друкувалася на сторінках газети "дзвін севастополя". дмитро макарович вітюк брав активну участь в роботі севастопольської "просвіти", в діяльності кримської республіканської організації нспу. пішов від нас талановитий прозаїк, чудова людина, великий трудівник, але залишились його книги та нездійсненні мрії. світла пам'ять про дмитра макаровича вітюка назавжди залишиться у наших серцях. хай крем'яниста севастопольська земля, яку він дуже любив, і яку захищав у дні ворожої навали, буде йому пухом! кримська республіканська організація національної спілки письменників україни. українська громадськість м. севастополя. 

у повісті «захар беркут» франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.

сила народу в його єдності. лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. з історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. саме так вважає герой повісті захар беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». і це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. у скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «товариші, сміло до останнього бою! ».

мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом.

наприкінці повісті іван якович франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження батьківщини: «давнє громадянство давно забуте… чи не нашім дням судилось відновити його? чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »