Напишіть твір роздум на тему: "чому я люблю свою батьківщину-україну"

Україну ми любимо за те, що вона наша домівка.  рідна оселя - найкраща в світі.  кожній людині подобається ходити в гості, але вдома всеодно краще.  є ще приказка, в гостях добре, а вдома краще! навіть якщо у гостей будинок краще і багатше, нас все одно тягне до себе додому, він для нас найкращий, милий і теплий. тому що він свій!

ответ:

у творі розповідається про єдиного сина половецького хана. батько дуже любив його, але сталося так, що він ще малим хлопчиком попав у полон. бранця до києва. та князю припав він до душі, тому йому непогано жилося: «оточив його почотом і розкошами догідно — і жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно». минали роки, «став рідний степ він забувати, край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати». позбавлений волі та рідного дому, він не знав пісень свого краю, забув мамині колискові. мабуть, так і прожив би він ще багато років, якби не одна подія. дуже тужив за сином батько і відправив на його пошуки гудця – половецького співця-пророка. той розшукав юнака. та хлопець був неуважним до пісень рідного краю, німим та байдужим до ніжних колискових, які йому співала рідна мати, не слухав переконань гудця, був впертим. замість спогадів про дім – пустота залягла в його серці. тільки євшан-зілля – звичайний степовий запашний полин, яке у народі є символом пам’яті про рідну землю, оберегом від злих сил, зуміло наповнити душу ханського сина , які докорінно змінили його. хлопець згадав «батенька нещасного», «рідний степ». він, який виріс у неволі та змирився з таким життям, наповнився прагненням до свободи: «воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні ». юнак замість звичного та спокійного буття вибирає шлях до рідного дому, повний небезпек та невідомості: «краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій…в славі й шані пробувати! ».

тарас шевченко — людина, яка зробила для українського народу більше, ніж будь-які політики, що мали силу та можливість покращити життя людей. літературна спадщина поета надихала весь український люд до рішучих дій, щоб здобути свободу. глибокі філософські роздуми кобзаря нам, людям xxi століття, не лише зрозуміти дійсність у часи кріпацтва, але й прислухатись до його заповітів, які були, є та будуть актуальними завжди.

без чого не може існувати людина? звичайно, без батьківщини! для кожної людини, для кожного народу його рідний край є місцем, яке необхідно шанувати й любити. тарас григорович навчав нас: «свою україну любі за неї господа моліть». ми, кримчани, народились у казковому місці, яке любимо за дитячі спогади, за теплий хліб, за безкрайні степи, за величні гори. де б ми не були, по яких життєвих стежках не довелось би пройти, україна буде місцем, де нас завжди любитимуть і чекатимуть.

кожен з нас знає, що в сиву давнину не було поділу між українцями, росіянами, білорусами, був єдиний народ — слов’яни. народ, перед яким тремтів ворог, народ, якого об’єднувала віра. але в результаті політичних подій дружнє побратимство зникло й розділилося на різні держави.

подай же руку козакові

і серце чистеє подай.

і знову іменем христовим

ми оновим наш тихий рай, —

закликає тарас шевченко засланців у вірші «полякам» (1847 рік). ми повинні пам’ятати, що ми — брати однієї крові, і мусимо одне одному в скрутну хвилину, поважати традиції, яких дотримувались наші пращури, бо ніщо так не зближує людей, як спільні думки та віра.