Іван франко 'захар беркут' портретна характеристика захара беркута

захар беркут- центральний персонаж повісті,ватажок тухольскої громади.йому вже 90 років, і все своє життя ця людина віддала громадьі.найповніше рлозкривається його характер коли він стає на чолі тухольскоії грамади у боротьбі з монгол

ами.

  захар беркут- мудрий ватажок, саме таким і повинні бути керівники, ватажки і політики.

смелый,выносливый,добрый,щедрый,миролюбивый.

Iз давнiх-давен уславилась земля украïнська пiснями, якi передавалися вiд поколiння до поколiння, вiд матерi до дiтей бережно, як найцiннiшi релiквiï. пiснi розкривали духовний свiт народу, його прагнення i сподiвання, горе i радощi, давали сили в трудi i боротьбi за визволення. "украïнська народна пiсня, ї писав м. стельмах, ї увiбравши в себе i грозовий, i барвiнковий ласкавий свiт, iсторiю i побут, болючi роздуми i найнiжнiшi почуття, воiстину генiально поєднала пристрасне й емоцiйне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями " доля украïнськоï пiснi сумна i велична. незважаючи на перешкоди i лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати красою новi поколiння. кожна пiсня, мов iскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збiрки "найкращi пiснi украïни" михайло шевченко: "вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовностi ї має дух! " народна пiсня ї це насамперед iсторiя украïни та невмирущiсть душi народноï, це свiт життя i боротьби, надiй i сподiвань, якi не людину i в найтяжчi часи. минають столiття, змiнюються суспiльнi устроï, потрясають свiт вiйни i голодомори, на змiну одним поколiнням приходять iншi зi своïми смаками й уподобаннями. а народна пiсня залишається, даруючи свою красу та неповторнiсть. народна пiсня зоряно, незгасно горить в моєму серцi повсякчас, вона мене виводить на дорогу. вона менi просвiтлює вiки, де радiсть i печаль мого народу врослися в древа вiчного гiлки. і не зважай уваги на кацапів=)

Невеликий за обсягом вірш р. кіплінга «якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.  працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, р. кіплінг викарбував модель поведінки людини. р. кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (за таку позицію йому часто дорікали расизмом.)  у вірші «якщо» р. кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «а чи зміг би я так діяти, як пише р. кіплінг у своєму вірші? » на перший погляд, модель, запропонована р. кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. у своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. але у вірші «якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. р. кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів.  людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. час є однією з найважливіших категорій для людини дії. тому марнувати його на вчинки, які не відпові «кодексу честі», людина не повинна.