Твір-мініатюра на тему "для чого людині потрібні крила"?

Поява поезій «чайка на крижині» та «крила» пов'язана з перебуванням поетеси ліни костенко в польщі, зокрема в порту міста щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, її призначення на землі.  лірична героїня спостерігає за красою одри, кораблями біля причалів. наступає весна, ламається крига. на одній із крижин жінка побачила чайку:   крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.  лід кришився, б'ючись об каміння   і нарешті по одрі — темній, широкій —  на останній крижині самотня чайка пливе.  крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті:   — дивна людино! я ж маю крила,  нащо крилатим ґрунт під ногами?   це спостереження спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір'я.  поезія «крила» продовжує основну думку вірша «чайка на крижині» про крилатість людини:   а як же людина?   а що ж людина?   живе на землі.  сама не літає.  а крила має.  крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки.  читаючи поезії л. костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. для чого людині потрібні крила? хіба вона літає? так. людина літає не тільки уві сні. крила — це те, що ми називаємо духовністю. чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості, старанності. тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому наші крила. 

в 1899 году во львовевы  ходит вторая поэтическая книжка  леси украинки  «думы и мечты». ее открыла поэма «давняя сказка», в которой страстно прозвучала тема призвания поэта, его обязанности перед народом. описывая внешность главного героя поэмы,  леся украинка  подчеркивает, что он был самым обычным   человеком. но настоящая  красота  человека не во внешних признаках, а в ее духовных качествах. леся украинка в авторских характеристиках воспевает талант своего героя: его  поэзия  была «и звонкой, и громкой, так как расходилась по миру стоголосым эхом». за эту небольшую способность - создавать стихи, в которых можно найти и развлечение, и совет, певца любили люди, особенно молодежь. сначала, в юности, он прославлял красоту, природы, красоту свободной человеческой мысли, чистых чувств дружбы и  любви. на крыльях мысли  поэт  часто окунался «в тайные небесные миры». важнейшим для певца было ощущать свою внутреннюю свободу. встретившись на лесной тропинке с рыцарем бертольдом, поэт говорит ему:

видишь ты - эта дубрава,поле, небо, сын мореэто мое богатство - господарство и роскошное, и просторное.

но не способен бертольд  понять этих слов, так как для него «тайный мир небесный» ничего не достойный в сравнении с красивым замком или с графством. рыцарь испытывает удивление, когда видит большое влияние слова поэта на молодежь, он даже усматривает в этом какое-то колдовство. прошло время, и бертольд отправляется в походы завоевывать чужие города. его войско сопровождает песня о родном крае, который всегда в сердце, которого еще более бескорыстно любить учит нас далекая разлука. с мысленной связью с родным краем воины смело идут на приступ замков и крепостей. счастливый и опьяневший от побед, рыцарь не слышит тех песен, думая о собственной победе. и когда счастье отвернулось от него и в войске начались распри и несогласия, бертольда спасает глумливая песня военных певцов о небрежном воине, который возвращался домой живой и невредимый, так как имел в виде талисмана мудрое предложение: «удирай, пока здоровый! » эта песня возвратила "им отвагу, а с ней и победу в бое. победила не отвага бертольда, победило слово поэта со странной, будто, в самом деле, враждебной силой. итак своим военным счастьем вельможа обязан поэту.

вивчення д. укр. літ. почал. у 19 ст. і відразу постало питання нац. приналежності літератури. спадщиною укр.. народу є все те, що було створене на території суч. україни її автохтонним населенням від найдавніших часів до сучасного періоду. ця спадщина вплинула на формування подільшої літератури укр., рос. і білор. народів.

до наших днів дійшло два види пам'яток давньоруської літератури: перекладні та оригінальні. із прийняттям християнства, будівництвом храмів і запровадженням шкільної освіти зростає попит на християнську церковну літературу, богослужебні книги, що й обумовило виникнення перекладної літератури (біблійні книги, апокрифи, «житія», патерики й і перекладна література приходила на русь головним чином із візантії. процес перенесення, «вживления» чужоземних пам'яток сприяв не тільки культурному збагаченню наших предків, засвоєнню ними філософського, культурного, морально-етичного досвіду інших народів, а й стимулював розвиток оригінальної творчості.

оригінальна давньоруська література представлена у жанрах літописання («повість минулих літ», «київський літопис»), «повчань» («поученіє» володимира мономаха), ораторсько-моралізаторської прози («слово про закон і благодать» іларіона), агіографічних творів, або життєписів святих («сказання про бориса і гліба», «києво-печерський патерик») та ін. найвидатнішою пам'яткою літератури київської русі є анонімне «слово о полку ігоревім».

нова хрис­тиянська література, що прийшла на русь із прийняттям християнства, справила вагомий вплив на процес творення оригінальної руської літератури. переклади, які робили давньоруські книжники із різних мов світу, набу­вали ознак яскравого авторського втручання, наповнювали їх національним елементом і місцевою специфікою руського краю.

першими на русі почали перекладати окремі частини біблії. так постали апракосні (неповні) євангелія та апостоли, які читалися під час богослужіння. із книг старого заповіту особливого поширення набув "псалтир". користувалися давньоруські мислителі "служебником" і "требником", які давали науку для священників про відправу божественних служб і треб.

релігійну літературу часів київської русі прийнято поділяти на канонічну (правовірну) та апокрифи.

до  канонічноїналежать житія — житійні, агіографіч­ні твори, присвячені подвижницькому життю святих. вони перекладалися безпосередньо з грецьких оригіналів. "житія" почасти дуже широко­го обсягу, змістом надзвичайно різноманітні та велику галерею типів "християнських героїв".

поступово виникли  календарніжитія, тобто розміщені за порядком днів пам’яті святих (четьї-мінеї, синаксар чи прологи). існували йнекалендарніжитія – патерики, де житія розташовані в алфавітному чи ічному (синайський патерик) порядку. найбільшим здобутком цього жанру, витворений давньорус. книжниками, був києво-печерський патерик (поч. 13 ст), ..

на основі християнської літератури постала й активнорозвивалася проповідницька література. головна природа проповіді (слова, повчання) — ораторська, риторична. вони репрезентували систему християнських моральнихпринципів і християнської філософії.

на русі пере­кладалися проповіді іоанна златоустого, єфрема сирина, василія великого, григорія богослова, тедора студита, кирила александрійського та ін.

апокрифи (від гр.  апокрифос  — таємний, прихований. апокрифічні перекази прийшли на русь із візантії, болгарії, палестини. отже, апо­крифи — це твори на біблійну тематику, що доповнювали або уточнювали святе письмо, але з певних причин не були канонізовані церквою. виникали, як правило, у народ­ному середовищі, а наявний тут художній вимисел сприяв їх значному поширенню. руські апокрифи перекладали з болгарських оригіналів, що, в свою чергу, спиралися на візантійську апокрифічну традицію, набуваючи у давньо­руських перекладах місцевого характеру.

тематично апокрифи поділяються на три основні групи: старозаповітні (народні розповіді про створення світу, перших людей), новозаповітні (апокрифічні євангелія якова, томи і никодима), есхатологічні (від гр.  есхатос  — крайній, останній), які містили цікаві розповіді про кінець світу і страшний суд, про потойбічну долю праведників і грішників.

найвідомішим новозаповітним апокрифом є "ходіння апостола андрія", що його нестор увів до "повісті врем'яних літ". "ходіння богородиці по муках" — це есхатологічний апокриф. вагомий внесок у вивчення апокрифів зробив іван франко, підготувавши 5-томне видання "апокрифи і легенди з українських рукописів"

до світської перекладної літератури належать наукові праці, історичні твори, повісті, вірші. найпопулярнішимим були "шестодневи", "фізіолог" та твори енциклопедичного характеру — "ізборники", "бджола".