Написати відгук про кіно фільм"мандри гуллівера подорож до ліліпутії"

А скільки звуків жило на станції вночі! Брязкали сталевими тарелями вагонні буфери, перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали у свої сюрчки й вимахували ліхтарями зчіплювачі вагонів, видзвонювали молоточками по колесах обходчики поїздів, і мовби десь угорі над станцією постійно, одним голосом дзуремів шахтний вентилятор. У бараці завжди стояв дух шпал, штибу, котельної пари і полину, що ріс попід вікнами. А світло звідусіль малювало на стіні супроти Климкового ліжкц великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи, вони мінилися і тремтіли, як од вітру в степу... То були казкові, найщасливіші в Климковому житті ночі.

Объяснение:

  у казці емми андієвської розповідається про жителів дивної країни. вони називалися яянами. і це ім’я якнайповніше розкривало характери мешканців.

          вони не були привітними. холодом зустріли пастуха, адже серця їх були черствими до інших. коли голодний хлопець запитав де можна поїсти, жоден навіть не обернувся у його сторону, «дарма, що козопас обійшов мало не все місто». абсолютна байдужість затьмарила їх. вони не радились, не спілкувалися, не хотіли , думали тільки про своє «я», неспроможні сказати слово «ти»,   були самолюбивими та самовпевненими, одним словом егоїстами, тому «кожен яянин запитань іншої людини просто не чує». і пастух побачив велике місто, «яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час розвалюються». їхня праця марна та не приносить результату. натомість тільки спільна рада та праця приносить добробут.

          але у цьому сірому тумані байдужості є промінчик світла. один старий дідок не зміг стати справжнім яянином. йому вже не потрібне слово «я». він дає хороший приклад мешканцям того незвичайного містечка.