Коротке повідомлення про євгена гуцала

Є.гуцало народився у   січні 1937 року, в селі старий животів. його батьки були вчителями, тому й хлопець з дитинства був привчений багато читати. він настільки полюбив книги, що перечитав всю бібліотеку, сільську бібліотеку, шкільну бібліотеку сусіднього села і районну бібліотеку. незважаючи на те, що йому доводилося тяжко працювати на колгоспі, хлопець з задоволенням читав. і саме завдяки такому читання став мріяти, що колись теж стане письменником. не ві у довгий ящик замислене, євген почав писати і   висилати свої рукописи у всі дитячі видання того часу. та, на жаль, всюди йому відмовляли. але батьки вірили у нього, і саме завдяки їх вірі, він не опустив руки, а продовжував працювати над собою і своїми творами. не вступивши до київського університету на журналіста, він закінчив педагогічний і ніжині. йому далі відмовляють у друці. друкувати твори гуцала почали вже під час хрущовської відлиги, а потім, під час брежнівського застою, його твори набули найбільшої популярності. помер гуцало у 1995 році і похований у києві, на байковому кладовищі.

Аналіз збірки «Мисливські усмішки»   Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усміш­ки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі». Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про пере­бування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них д багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного і який уміє скористатися народним колорит­ним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всі­лякі пригоди, пов’язані з невдачами полювальників і кепкуван­ням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму. Герой «Мисливських усмішок», який є й оповідачем,— тро­хи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві зби­рання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у повер­ненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наїв­ний, як дитина. І головне для нього — не трофей, а спілкування з природою.

Объяснение:

Є чимало таємничої чарівності в творіннях природи. Незлічимі природні багатства всього світу. Багатоводні річки, безкраї ліси, високі гори, родючі поля, безцінні скарби надр. Але найголовніше багатство – це люди. Чудові люди, справжні творці людського щастя.

Який прекрасний світ, в якому я живу! І восени, і взимку, і навесні, і влітку – в усі пори року земля дивовижна. Берізками можна милуватися нескінченно. Важко навіть сказати, коли вони бувають красивіше – навесні або влітку, восени або взимку? Березам однаково йде і алмазний зимовий убір, і золота парча осені. А які гарні вони навесні в зеленому вбранні! Світло, що випромінюється березами, здатне обігріти змерзлу душу. Скільки пісень про них складено, скільки віршів написано, і все мало! У кожної людини знаходяться для цієї красуні свої задушевні, часом несподівані слова.Сонце давнє, як світ. Воно сходить щодня і несе з собою світло і життя. Коли в сонячний ранок влітку підеш до лісу, то на полях, в траві, видно алмази. Всі ці алмази блищать і переливаються на сонці різними кольорами – і жовтим, і червоним, і синім. Коли підійдеш ближче і розгледиш, що це таке, то побачиш, що це краплі роси зібралися в листах трави і блищать на сонці.

Объяснение: