Напишіть невеликий твір за прислів*я"умій , та знай, коли перестати"

Всі люди люблять посміятися та . кожна людина жартує по своєму. є люди, які люблять по-чорному, а є люди, що жартують по-білому. напевно,ви хочете спитати, а в чому різниця? я поясню, різниця в тому , що жартувати по-чорному, значить сміятися з людини, а не з людиною. а це значить, що ображати людину, робити їй не приємно, робити боляче. жартувати по-білому, значить жартувати так,щоб всім було весело, смішно.а це значить, що нікому образливо не буде.тому, можна зробити висновок, що якщо ми жартуємо , то повинні вчасно зупинитися. щоб нікого не образити.! адже ми знаємо, що словом можно вбити!

Хто з нас не любить хорошого жарту? у кожній компанії завжди знайдеться людина,   яка своїми дотепними жартами розвеселить усіх. таких людей називають душею компанії, їм завжди раді. але і в жартах, як і у кожній справі, повинна бути міра.  давайте пригадаємо стару казочку. в ній розповідається про хлопчика, який пас вівці і, заради  сміху, кілька разів кликав людей на , вигукуючи "вовки, вовки! ". і коли вовки насправді з*явилися, ніхто не прийшов на жартівникові. адже люди вже не повірили йому. ось такий простенький приклад показав нам, що навіть у жартах треба знати міру. адже все, чого забагато,то вже шкодить. жартуйте, але вчасно зупиняйтеся, щоб не сталося так, як у цій казці: вам вже буде не до жартів, та ніхто вам не повірить і не .

мої роздуми над твором в. дрозда «білий кінь шептало». « вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки».

з точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу.  але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. я вважаю, що за образом шептала стоїть глибока алегорія. шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? протест чи конформізм? цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу важливішими. але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…

головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна степана. втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. мені було боляче це читати. це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. принаймні така моя думка. це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…

те саме з людиною. не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться?

то як? краще удати з себе скореного? чи треба бігти проти вітру, плисти проти течії? це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. таке узагальнення підказав мені твір володимира дрозда. поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі…

вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. на жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. і тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? от… і знов питання.

важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. нелегко й взагалі знайти ці відповіді. твір в. дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «білий кінь шептало» володимира дрозда, мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.

новела-невеликий за обсягом твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом,напруженою та яскраво вимальованою дією. не розумію "жодному з вказаних критеріїв ваш твір не відповідає. це як пейзаж, у якому надто багато „а потім”.

новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. серед різновидів епічного жанру новела вирізняється строгою й усталеною конструкцією. до композиційних канонів новели належать: наявність строгої та згорненої композиції з яскраво вираженим композиційним осередком (переломний момент у сюжеті, кульмінаційний пункт дії, контраст чи паралелізм сюжетних мотивів тощо), перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів.

персонажами новели є особистості, зазвичай, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їхнього внутрішнього світу, переживань і настроїв. сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, має ситуаційну чи психологічну несподіванку.