Приклади гумористичних фраз і сцен п*єси "сто тисяч"

Свят, свят, свят! хоч голий, так веселий; та це чортазна-що? ; чого ти гвалтуеш? ; мужва репана

Живучи в америці, видатний український письменник завжди душею був в україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. він завжди був у курсі подій, що відбувалися в україні, слідкував за творчістю українських письменників. у його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких — «сучасникам». максимові рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи його за багату внутрішню культуру творчості, що несла в собі високохудожні образи й картини, за любов рильського до українського слова, форма якого під його пером гармонійно зливалася зі змістом. на початку xx століття максим тадейович належав до «грона» неокласиків, що в той бурхливий час зберігали шанування літературних традицій, а не вдавалися, як більшість тогочасних поетів, до футуризму та інших формалістичних течій. глибокою повагою до рильського, поета і вченого, пронизані рядки поезії маланюка, для якого він «далекий брат», «краси веселий кондот’єр», «еллін, схимник і гоген», «алхімік мудрих слів». маланюк розумів, у якому важкому становищі доводиться жити й творити українським радянським письменникам, адже «навколо — хащі й печеніги». лагідно і сердечно звертається маланюк до поета, низько схиляє перед ним свою горду голову. ще один вірш посвяти «сучасникам» присвячено павлу тичині, але слід сказати, що в ньому автор звертається і до інших своїх сучасників, що оспівували радянську «справжність». у 1917 році павло тичина став провісником «нового часу», весни, що мала прийти в україну. він закликав віддати революції свої палкі душї, адже сприймав її, як початок нового щасливого життя. своєю поезією, сильною і щирою, він збудив національний дух українців, у і917—1919 роках україна пережила воскресіння національної ідеї, зліт літератури. у тичині вбачали нового месію після великого кобзаря в українській літературі, він став кумиром тогочасного юнацтва, зокрема маланюка. поезія тичини була новим явищем в українській літературі, вона «на межі двох епох» звучала «сонячно-ярим оркестром», вона закликала боротися за незалежність і збудила мільйони. про це нагадує євген маланюк кумирові своєї юності, що у добу тоталітаризму «віддав хвалу тиранам» і почав оспівувати радянську владу. гіркий сарказм звучить у тих рядках, де йдеться про різницю ранньої поезії тичини і поезії часу написання цієї посвяти: раптом… брязнуло враз! …від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась. …в окривавлений жовтень — ясна обернулась весна… євген маланюк не простив тичині зради ідеї, до якої той закликав, і сміливо сказав правду про тих своїх сучасників, що зламалися під тиском радянської влади.

«гуси-лебеді летять» головні герої «гуси-лебеді летять» стельмах головні герої «гуси-лебеді летять» головні герої діляться на позитивних та негативних. михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка мар’яна, дівчина люба, кобзар левко, майстер на всі руки дід дем’ян, ну і, звичайно, дядько себастіян — це полюс добра. а полюс зла — улізливий кар’єрист юхрим бабенко, «скупий рицар» дядько володимир, дядько сергій з його «темною душею»… «гуси-лебеді летять» коротка характеристика головних героїв. михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. батько михайлика — лицар-хлібороб.  в образі панаса дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби. мати михайлика —  це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки.  ганна іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди. дід дем’ян — представник старшого покоління стельмахів. бабуся — проста селянська трудівниця люба — подружка михайлика, вона добра, щира, чуйна. дядько себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. він другий батько для михайлика. дядько микола — великий життєлюб.  це — втілення народного оптимізму. дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.