Чи є в поезії два кольори символи, їх зміст і значення.

«червоне та чорне». ці стендалівські тони споконвіку сповнену мрій та розчарувань стежину нашого буття. минають роки, засмучені, сумні, овіяні подихом часу обличчя заступають на місця безтурботних, схвильованих дотиком щастя дитячих лиць. але шляхом турбот та радості, поразок та досягнень йдуть поруч із нами від миті народження до миті смерті два поводирі. любов та журба. червоним кольором гарячого серця палають безмежна невичерпна любов матері та дитини, щире кохання наречених, чорним кольором тихо жевріють очі людей під впливом нещастя: болі, хвороби, смерті. червоне та чорне. це поєднання кольорів ще з давніх-давен усвідомлювалось як вираження самої суті людського буття. тому в усій україні вишивані сорочки переважно мережать чорним та червоним кольором, кольором радості і смутку, існування та загибелі.

Тарас григорович шевченко займає найпочесніше місце в світовій літературі і образотворчому мистецтві. серед великих діячів, чиї серця, талант, помисли спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові де вітчизни, шевченко    справедливо вважається  одним з найбільших патріотів усіх часів і народів. мало хто в історії світової культури з таким вогнем душі захищав свободу і незалежність батьківщини, честь і гідність народу. великий кобзар відіграв величезну роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу. боротьба проти будь-якого гніту, в тому числі й національного, була в концесії шевченка боротьбою за те, щоб розчистити шляхи для вільного розвитку як українського нарощу, так і інших гноблених народів. і все це він робив не , ні роз-мовами, а великою, геніальною силою своїх поетичних творів. героїчне минуле україни є увагу молодого 

поема відомого українського поета миколи вороного «євшан-зілля» розповідає про цікаві сторінки історії україни, які стосуються княжої доби, про долю половецького юнака, який забув свою батьківщину, потрапивши у полон.

така біда, як неволя, полон, а то й просто необхідність жити в чижих краях, не обходила українців багато століть. у полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рідну землю або беручи участь у визвольних воєнних походах. довгий час наш народ поневолювали під час набігів кримські татари, турки та інші вороги. вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловіків, забирали в неволю дітей та жінок. діти, які росли на чужині, часто забували свою батьківщину, а інколи навіть ставали воїнами у ворожому українцям війську.

хоча в поемі м. вороного «євшан-зілля» мова йдеться про події давно минулих часів, але тема та ідея цього поетичного твору перегукуються з сучасністю. адже українці були змушені розлучатися зі своєю батьківщиною не тільки у часи київської русі.

за сюжетом поеми юнакові-половцю про рідну україну нагадало євшан-зілля, чарівна степова рослина. нам добре відомо, що українці, які ставали вигнанцями не зі своєї волі, які надовго покидали рідну землю, у важку і далеку, а часом і смертельно небезпечну дорогу брали з собою якусь річ, яка б могла їм нагадувати про батьківщину. частіш усього це були вишивані сорочки і рушники, насіння барвінку або чорнобривців, а то й просто жменьку рідної землі, завернуту у хустинку. та в юнака, який ще в дитинстві потрапив у полон до половців, усього цього не було. але спляче серце юного половецького невільника усе ж проснулося, причому розбудила його тоненька гілочка звичайної степової трави, якої так багато в рідних українських степах.

закінчується поема м. вороного оптимістично: юнак, який вже вважався сином половецького хана, згадує рідну україну і вирушає в далеку дорогу, в темну ніч, ярами та бараками невтомно простуючи до рідного степу разом зі старим мудрим віщуном.

українська історія, на жаль, завжди складалася так, що з-за кордону до своїх батьків і дідів їхні нащадки не завжди могли повернутися. тільки за часи незалежності українці, які волею долі опинилися на чужині, отримали можливість повернутися до рідного краю чи хоча б навідатися до україни і побачити землю своїх предків. довгі роки живучи на чужині, вони змогли зберегти пам’ять про батьківщину, зберегти українські традиції і мову. я думаю, що нам треба повчитися у таких людей, щоб не стати схожими на половецького юнака, пам’ять про рідну землю якому повернуло лише чарівне зілля.